Музей лоцманів

На порогах. Кінець 1920-х рр.

Дніпро

Осколки Днепровских порогов

Пороги

Дніпровські пороги

Порог Ненаситець

Дніпрові пороги

Він народився 22 січня 1911 року в лоцманському селі над Дніпром у родині лоцманів, замолоду допомагав батькові. У дев’ятнадцять років був уже за отамана плота, а в 21 — помічником лоцмана. Після закінчення Харківського університету працював учителем географії та астрономії в школах, у сільськогосподарському інституті м. Мелітополя, лектором обласного лекторію м. Запоріжжя. Під час війни був офіцером-артилеристом, в повоєнні роки відбував заслання, “зароблене” за правдолюбство. Григорій Омельченко був членом НРУ, товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка і Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих, в якому обирався заступником голови обласної організації.

В душі Григорія Микитовича назавжди залишилась пам’ять про пороги, роки лоцманування. Він зібрав велику кількість матеріалів, документів, фотографій, які розповідали про горде плем’я “лицарів Дніпра”. “Лоцмани Дніпрових порогів” – так називається написана ним книга. А ще на основі зібраного він створив музей. Відгукнулась уся Лоц-Кам’янка: люди несли старі фотографії, лоцманські речі, свої спогади про рідних, допомагали упорядковувати експонати. Батькову чумарку віддала Галина Пономаренко, фотографії лоцманів – Ганна та Марія Пікінер, а Юрій Дараган виготовив стернове та гребкове весла, швартове кільце приніс син лоцмана Юрій Ясногор...

За це, а також за свої спогади про лоцманів Григорій Микитович удостоєний звання лауреата премії імені Дмитра Яворницького.

Невгамовний лоцман помер на 92-му році життя, 28 лютого 2002 року. Похований на старому кладовищі Лоц-Кам'янки. А його музей живе, працює. Частими гостями тут є школярі з усього міста. Приходять студенти, люди старшого віку, зазирають і гості міста. Тут можна перегорнути цікаву сторінку історії нашого краю, доторкнутися до знань про рідкісну, а тепер вже й екзотичну професію.