Космічна жінка Олена Блаватська

Блаватська Олена Петрівна

Блаватська Олена Петрівна

Олена Петрівна Блаватська народилася 12 серпня 1831 року в м. Катеринославі, в дворянській сім′ї. Її батько — з роду наслідних макленбурзьких принців Ган фон Роттенштерн-Ган; мати — правнучка гугенота Бандре де Плессі, вигнаного з Франції за релігійні переконання. Петро Олексійович Ган присвятив себе військовій кар′єрі — служив полковником у кінній артилерії. Олена Андріївна Ган прожила коротке, але яскраве життя, яке осяяв талант романістки, що захопив навіть таких метрів пера, як Тургенєв і Бєлінський. Бабуся, княжна О. П. Долгорука, мала схильність до науки, знала п′ять мов і листувалася з кращими умами Європи. Дід, А. М. Фадєєв, — крупний державний діяч, який знав Олександра Пушкіна і сам написав прекрасні мемуари.

З ранніх років Олена Блаватська скидалася на амазонку, адже була дочкою офіцера-кавалериста, який вів кочове армійське життя. Її відрізняв живий і непокірний характер, а також невтомна жага пізнання. Мама, Олена Ган, померла рано, у 28 років, і дівчинкою почали опікуватися бабуся і дідусь, в чиєму особняку на вул. Петербурзькій, 11 (нині вул. Ленінградська) пройшли її перші роки — невеликий острівець спокою напередодні бурхливого життєвого плавання. Вже тут у Олени виявилися надзвичайні здібності, перш за все дар ясновидіння: вона могла читати думки, чути голоси померлих і розмовляти з неживою природою.

Це звучить, як фантастика, але Олена могла бачити події, які відбувалися тисячі років тому або за тисячі миль від її будинку, і чути голос таємного Вчителя, який став її духовним наставником. Тобто для неї не існувало перешкод у часі й просторі, як і для знаменитої Аліси з країни чудес. Але, на відміну від вигаданої літературної героїні, багато казок української чарівниці і віщунки вже збулося.

У кабінеті бабусі, який більше був схожий на зоологічний музей, дівчинку часто знаходили поряд із чучелами ведмедя, тигра й інших звірів: вона погладжувала вишкірені морди і щось їм уголос говорила. Якщо сюди ж заявлялася дітвора, то Олена виступала, як гід, і переказувала історії, почуті від душ померлих тварин і птахів. Але, може, це не більше, ніж дитячі фантазії? Так рідні і думали. Проте ланцюг нез′ясовних явищ, що все більше закручувався навколо незвичайної дівчинки, змусив їх придивитися до неї уважніше.

Лише уявіть собі: дитина могла зникнути з кімнати таким загадковим чином, немовби тут була замішана телепортація. Але ж про модний на сьогоднішній день термін в ту епоху ще й не чули. Між тим, чарівництво було натуральним: дітей укладали спати на другому поверсі будинку, а Олену знаходили вночі або під ранок на першому, у вітальні, замкнутій на ключ. Одного разу дівчинку знайшли на темному горищі в оточенні сотень голубів, яким вона воркувала колискову, і ті дійсно солодко прикривали очі. Весь світ був для цієї дитини живим співбесідником, навіть вода, хмари і каміння, що здавалися неживими іншим.

У спогадах рідних зберігся такий незвичайний епізод. Поряд із літньою дачею, де відпочивала іноді родина, знаходилася піщана гряда з останками стародавніх форм життя, що окам′яніли. Мабуть, у давнину тут плескалися хвилі озера або якогось іншого водоймища. Таємницю розкрила Олена. Вона лягла на пісок, приклала до нього вухо, закрила очі... і розступилася перед нею товща мільйонів років. Дівчинка вдивлялася в доісторичні картини і малювала на піску силуети морських чудовиськ, що мешкали тут за прадавніх часів. Зрозуміла річ, ніхто з дорослих їй не повірив, але феномени продовжувалися, а їх очевидцями ставало все більше людей.

Ще будучи дитиною, вона повідомила рідних, що до неї являється в сяючій подобі величний індус у білому тюрбані (пізніше вона зустріла його наяву, коли приїхала вчитися до Лондона). Дівчинка потоваришувала із загадковим гостем, як з найріднішою людиною, і називала його своїм Хранителем. Кілька разів Олена потрапляла в такі халепи, де могла загинути (падала з великої висоти, її трохи не скинув кінь і т.д.), але в ці ризиковані миті приходив на допомогу невидимий друг і відводив небезпеку.

Доля влаштувала Олені і зустріч зі справжнім чарівником — сторічним знахарем, який жив неподалік від її будинку, в лісовому яру. Звали чародія дід Бараніг-Буряк, хоча ніхто вже не пам′ятав, звідки це ім′я пішло. Лікував цілитель медовими настоянками і травами, про чиї цілющі властивості добре знав. Влітку дівчинка зустрічала пасічника біля вуликів, він був обвішаний з ніг до голови роями бджіл. На їхнє привітне дзижчання бурмотів щось у відповідь, і у цей момент бджоли замовкали, ніби вслухувалися в слова. Дід Бараніг передбачив, що «маленьку панночку» чекає фантастичне майбутнє — її доля вразить увесь світ.

Другий етап життя О. П. Блаватської — це місія з дослідження прихованих явищ природи і психіки (зовнішнього і внутрішнього світу) з метою збагатити цивілізацію новими можливостями і покласти їх в основу наступного етапу еволюції. Багато сучасників вважали нашу співвітчизницю Прометеєм, оскільки вона принесла в світ вогонь знань, які були ще невідомі для більшості.

Олені Петрівні дісталося століття, коли на авансцену прогресу виходили наука і техніка, а людина була загіпнотизована першими успіхами індустріалізації. Як Боже одкровення сприймалися досягнення автоматизації виробництва, що набирала тоді сили, розвиток залізничного транспорту і трансконтинентальні рейси пароплавів, які стали майже регулярними. В тому, наскільки ця рання техніка була недосконалою, О. П. Блаватська мала нещастя переконатися, коли корабель «Евмонія», на якому вона перетинала тільки що відкритий Суецький канал, вибухнув і поніс у морську пучину більшу частину пасажирів і екіпажа. Але долі був завгодно, щоб наша співвітчизниця вижила — над нею знову простягнула захисну длань невидима рука.

Вивчення заповітних знань О. Блаватська почала зі Сходу, і це не випадковість. Тут збереглися оазиси стародавньої мудрості і криниці духовності, з яких можна було напитися, щоб угамувати спрагу пізнання. Олена Петрівна вивчає обряди, традиції і різні системи вірування, де знаходить після порівняльного аналізу загальне коріння Єдиного Стародавнього Знання. Туреччина, Єгипет, Сирія, Індія... — країни миготять, ніби в калейдоскопі. Коли з Оленою Блаватською познайомився її майбутній соратник, американський юрист і журналіст Генрі Олькотт, він написав у своєму щоденнику:

«Ця пані — Олена П. де Блаватська, встигла багато побачити за своє життя. Вона об′їздила майже всі країни Сходу, шукала залишки стародавніх культур у підніжжя єгипетських пірамід, своїми очима бачила таємні обряди в храмах індуїстів, у супроводі озброєного ескорту відвідала далеку Центральну Африку. Пригоди, які були з нею, зустрічі з особливими людьми, жахливі події, що відбувалися під час її подорожі на суші і на морі, — зі всього цього можна було б скласти найромантичнішу розповідь, коли-небудь написану біографом. За все своє життя я не зустрічав такої цікавої людини».

Дійсно, це були пригоди, які під силу навіть далеко не всякому чоловіку, не кажучи вже про жінок. В Італії, де йшла на той момент визвольна війна, Олена Блаватська вступила в загін Гарібальді і кинулася в бій, звідки її винесли з п′ятьма пораненнями, ледве живу. В Америці вона мужньо розділяла тяготи життя з індійцями, коли вивчала їхні звичаї і традиції. До речі, Блаватська стала першою жінкою з Російської імперії, яка одержала американське громадянство, і першою з українок, яка потрапила до таємного Тибету. Популярність нашої землячки в світі стає такою великою, що навіть у солідному англійському словнику «Men and Women timе», де знаменитим людям присвячується всього по одному стовпцю, Олені Петрівні Блаватській відводиться цілих три.

Особливо виросла слава незвичайної особистості після виходу у світ її книги-бестселера «З печер і нетрів Індостану», яка неодноразово перевидавалася. До речі, писала О. П. Блаватська англійською, а в цілому володіла майже десятком мов. Зустрічі з нашою великою співвітчизницею прикрашали світські збори в багатьох європейських країнах, її вважали за честь прийняти найвпливовіші персони. Українська дворянка з тріумфом грає в оркестрі короля Сербії, сперечається на рівних з провідними ученими своєї епохи і ділиться з ними унікальними відомостями про релігію і культи різних народів. Врешті-решт, на карті Землі майже не залишається місця, куди вона ще не змогла добратися у пошуку потаємних знань.

У цих дослідницьких експедиціях пройшов другий етап біографії Блаватської, коли вона збагатилася східною мудрістю і її раніше стихійні знання перетворилися на системи. Те ж саме відбулося і з її медіумічними здібностями, які стали керованими і почали набувати — після їх вивчення і практичних дослідів — характеру нової науки. Зазначимо, правда, що вона була новою тільки для західної цивілізації, а східні школи якраз починаються з вивчення свідомості, тобто внутрішнього Всесвіту. Саме ця наукова картина відкривається перед нашою дослідницею під час її багаторічних подорожей в Єгипті, Гімалаях і Тибеті.

Олена Петрівна зустрічає Вчителя, який являвся їй в астральному вигляді ще в дитинстві. Вона дістає можливість пройти безпосереднє навчання в одному з ашрамів Тибету. Для того щоб потрапити в цей загадковий куток Сходу, їй довелося самій перейти декілька надхмарних перевалів. Одним з феноменів, який їй належало освоїти для полегшення подальшого спілкування з Вчителями (Махатмами) під час знаходження в різних кінцях світу, був «літофіл», або, виражаючись сучасною термінологією, «окультний ксерокс». На її очах мудрець скопіював стародавній рукопис за допомогою методу осадження графітного порошку. Він сфокусував свідомість на тексті китайського манускрипту, фактично відсканувавши його, а потім відтворив ієрогліфи на чистому аркуші паперу. Олена Петрівна уважно стежила за цим незвичайним «технологічним процесом», коли чорний графіт спекався в знайомі контури китайських символів, точно повторивши їхню в′язь на початковому зразку.

Якщо читач подумав, що це фокус, то зауважимо, що такими ж неймовірними речами була наповнена вся подальша біографія О. П. Блаватської. Наприклад, під час створення фундаментальних книг «Викрита Ізида» і «Таємна Доктрина», об′ємом більше 3 тисяч сторінок, вона користувалася телепатією і телекінезом. Свідками тому було немало її друзів і соратників. Відоме прислів′я свідчить, що рукописи не горять, і це дійсно так: Олена Петрівна використовувала як першоджерела книги із знаменитої Олександрійської бібліотеки, яка була втрачена під час пожежі в 47 році до нашої ери. В матеріальній формі цих книг, можливо, і не існує, а ось «астральні копії» збереглися і постійно знаходяться в інформаційному банку Всесвіту.

Генрі Олькотт, що допомагав Олені Петрівні перекладати ці книги на англійську мову, написав пізніше: «Я добре пам′ятаю, що одного разу бачив, і навіть тримав в руках астральні дублікати книг, з яких вона виписувала цитати для свого рукопису, і які їй довелося "матеріалізувати" для мене, щоб я міг звірити коректуру, оскільки я відмовився залишити їх неперевіреними». Іншим разом вона поставила два матеріалізовані томи на етажерці, але вони випарувались, як тільки перестали бути потрібними. Підсумкова праця О. П. Блаватської «Таємна Доктрина» — це літопис зародження і розвитку Всесвіту від атомів до Богів, грандіозна картина еволюції, що розвертається перед читачем на півтори тисячах сторінок. По суті, вона підсумувала своїми книгами багатотисячолітні шукання людського розуму, об′єднавши при цьому філософський, релігійний і науковий підходи.

Олена Петрівна Блаватська набагато випередила свій вік, але, допомагаючи йому, створила разом з однодумцями теософське товариство, яке було задумане як ядро всесвітнього братства людей, незалежно від віросповідання, кольору шкіри і соціального статусу. В даний час філіали Міжнародного теософського товариства працюють на всіх континентах, в десятках країн, є серед його членів і українці. Теософи вивчають крупиці істинних знань, які були зібрані за тисячоліття в ключових наукових і релігійних школах. Це знання, які відображають масштабну історію виникнення життя і розуму в нескінченних просторах Космосу, що показана як природна і невблаганна закономірність.

У 1991 році на батьківщині Олени Петрівни Блаватської — в Дніпропетровську — пройшов масштабний духовний форум, на який з′їхалися її послідовники з багатьох країн Європи і Азії, у тому числі президент Міжнародного теософського товариства Радха Берньє (м. Адьяр, Індія). Це була фактично точка відліку для повернення імені великої землячки на простори вітчизни, яка, нарешті, дізналася (радянська влада теософію забороняла), що пророки у неї все-таки є. В даний час в родовому будинку Олени Петрівни створюється музейний центр. На базі Дніпропетровського історичного музею організований науково-експозиційний відділ, де проводиться вивчення величезної творчої спадщини О. П. Блаватської та її сім′ї.

Родова садиба має з 1987 року статус пам′ятника культури й узята під охорону держави. До 160-річчя з дня народження Блаватської на будівлі була встановлена меморіальна дошка. Комплексне мистецтвознавче дослідження будинку дозволило з′ясувати, яким був його первинний вигляд, адже йдеться про одну з найбільш старовинних будівель м. Дніпропетровська. Зусиллями директора музейного центру О. В. Аліванцевої і невеликого колективу співробітників зібрана масштабна колекція експонатів (більше 7000), а також сформована і систематизована велика наукова бібліотека.

...Маленький будинок людини — це квартира, місто, країна, а великий — планета Земля, Сонячна система і Галактика. Ми летимо у Всесвіті, немов космонавти, разом із рідною Землею, яка є, по суті, великим космічним кораблем. І як же важливо мати на планеті мир, щоб цей політ закінчився прекрасним майбутнім, про яке і мріяла наша геніальна співвітчизниця Олена Петрівна Блаватська.

Анатолій Коротченко