Дніпроцентризм зразка 1910 року

Південно-російська областна промислова виставка

Південно-російська областна промислова виставка

«Виставку улаштовано гарно, — записав 13 вересня 1910 р. у своєму щоденнику відомий український громадський діяч, видавець першої щоденної української газети «Рада» Євген Чикаленко, котрий спеціально приїхав з Києва і зупинився у Дмитра Яворницького, — багато на ній цікавого.

Публіку найбільше цікавив збудований посеред виставки «український хутір». Справді, поряд з усякими розкішними павільйонами стоїть найзвичайнісінький селянський двір, до найменших дрібниць вірний дійсності: хата з повним убранням, криниця з журавлем, город з картоплею, соняшниками і т.ін., обгороджений звичайнісіньким плотом з лози. Одним словом, повна ілюзія», — писав Євген Чикаленко.

Особливо Чикаленкові сподобалося, що «з обіду на цей хутір приходив сліпий кобзар Пасюга, сідав на призьбі, а кругом нього збиралось народу, наче на весілля на селі».

Кому ж спала на думку ідея українського хутора на виставці? За два місяці до відкриття виставки в Катеринославі Дмитро Яворницький дістає листа з Полтави. Писав до нього український історик і статистик, етнограф і літературознавець Лев Васильович Падалка.

У своєму листі від 27 квітня 1910 року він сповіщав Яворницького, що Полтавське земство бере активну участь у підготовці до катеринославської виставки, хоч асигновані земським зібранням кошти для участі у виставці обмежували можливості Полтавської губернської управи.

Треба одразу зазначити: у ідеї розміщення української оселі на виставці були як прихильники, так і супротивники. Дмитро Іванович Яворницький робив усе від нього залежне, аби ідею українського хутора втілити в життя. Тим більше що головою розпорядчого комітету виставки був губернський предводитель (маршал) дворянства князь Микола Урусов.

Незадовго перед тим, у 1902-1906 роках, князь Урусов був полтавським губернатором і, нарешті, маєтки князя були в тодішньому Новомосковському повіті — селі Ундол-Степанівці Котівської волості і селі Паньківці. За ідеєю Яворницького, уся виставка мала бути оформлена в українському козацькому стилі. Дмитро Іванович також був експертом кустарного відділу виставки. Але врешті-решт перемогла концепція архітектора виставки, цивільного інженера, поляка Франца Вишинського, затвердженого на посаді архітектора виставки 10 жовтня 1909 року. Той зміг переконати князя Урусова, що виставка зовнішнім виглядом мала б нагадувати про «екатерининский», а не український запорозький стиль.

Оскільки визначення «кустарна» було винесено навіть у назву Катеринославської виставки 1910 року, то природно, що кустарний відділ виглядав дуже вагомо. До речі, вперше кустарний відділ на виставках у Російській імперії був улаштований Московським губернським земством на художньо-промисловій виставці в Москві 1882 року.

Завідувачем кустарного відділу катеринославської виставки був ще один приятель Дмитра Яворницького, голова Катеринославської повітової земської управи Сергій Альбертович Бродницький. На початку організаційного періоду він звернувся до сільськогосподарських товариств і кустарно-ремісничих закладів усіх губернських управ, що мали взяти участь у виставці, та повітових управ нашої губернії з особливою доповіддю і просив асигнувати спеціальні суми на організацію своїх кустарних відділів на майбутній виставці. На жаль, попри цю велику інформаційну роботу відповіді було отримано від дуже небагатьох закладів.

Наприкінці 1909 року розпочалося розсилання програм і такс кустарям та ремісникам Росії. До кінця лютого 1910 року було розіслано 10 000 примірників необхідного матеріалу. До того ж на початку весни 1910 року співробітник кустарного відділу А. А. Петров особисто об′їздив деякі центри кустарної промисловості в Таврійській та Херсонській губерніях, куди через брак адрес запрошення не надсилалися, і відвідав також ярмарки та великі базари в Полтавській, Київській та Харківській губерніях. Отже, як бачимо, було проведено капітальну підготовчу роботу.

Щоб заохотити на виставку побільше кустарів та ремісників, розпорядчий комітет надав С. А. Бродницькому право звільняти малоімущих експонентів від плати за місця.

Кустарно-промисловий відділ знаходився в головному павільйоні, що розташовувався на території сучасного парку імені Л. Глоби, і займав його ліве крило і весь верхній поверх. Кількість експонентів кустарного відділу досягала 500 чоловік.

Як наголошував автор статті «Кустарні промисли і ремесла» (на виставці 1910 року), співробітник Катеринославського крайового музею ім. Поля Павло Євграфович Дерябкін, кустарно-ремісничий відділ від самого початку виставкової організації був предметом особливої уваги розпорядчого комітету. Бо Катеринославське земство, на відміну від агрономії чи народної освіти, правильної кустарної політики на той час не мало. Практика інших, досвідченіших щодо поліпшення кустарних промислів земств показувала, що, окрім прямого впливу на поліпшення промислів, велику вагу мають непрямі заходи — організація кустарних музеїв, статистико-економічні дослідження промислів, видання альбомів, креслень, організація кустарних виставок.

Ось чому виставка в Катеринославі мала для кустарів східної України більш серйозне значення, ніж для великого промисловця.

Організатори кустарного відділу вирішили використати приїзд ремісників на виставку у своїх цілях: їм хотілося шляхом живої анкети, опитування самих майстрів з′ясувати потреби південноросійської кустарної промисловості. З цією метою був організований з′їзд кустарів, котрий, так само як і весь кустарний відділ, викликав збоку Головного управління землевпорядкування та землеробства велике зацікавлення і щедру підтримку. На з′їзд (який, слід зазначити, не досяг своєї мети) воно відрядило свого представника, а для ознайомлення з кустарним відділом — співробітника П. І. Воронкова та художницю Марію Миколаївну Дітріх для збирання малюнків гончарних виробів південних губерній Росії.

Аналізуючи проведення виставки, організатори визнали деякі недоліки в роботі відділу. Так, допущена дрібна торгівля внесла базарну суєту і створила обстановку, яка виключала всяку можливість уважного вивчення виставленого матеріалу. Окрім того, у відділі зовсім була відсутня наукова частина, зокрема література з кустарної справи.

Найпомітніше від Катеринославської губернії в кустарному відділі виставки 1910 року було представлено Новомосковське земство. Вироби були виставлені від 116 кустарів.

Найширшого розповсюдження в Новомосковському повіті тоді дістало ткацтво. Отож на виставці були представлені доріжки і килими, а також вишиті мережкою та заполоччю рушники та скатерки, які були гідно поціновані експертною комісією. Хоча роботи й були ординарні, але в них позначалася любов до праці. Окремі зразки носили на собі відбиток, присмак рідної України, на що етнограф завжди зверне увагу. Не менше зацікавлення викликали виставлені вовняні жіночі сіряки і головні хустки. На останні, напевне, вплинули місто і мода. Також від Новомосковського земства виставлені були покрівельна черепиця та зразки домашнього посуду, фарбовані скрині, селянські шори і німецька упряж. Були й окремі експонати з кустарного сільськогосподарського машинобудування, зокрема декілька плугів, складна борона й оранка.

В результаті новомосковським кустарям на виставці 1910 року було присуджено 40 нагород.

Від інших земств та повітів на виставці були представлені моделі сільгоспзнарядь, млинів та будинків; брички та екіпажі; слюсарно-ковальські вироби; дерев′яні вироби і домашнє начиння з жерсті; зразки вишивок, скатерок та рушників; плетені кошики; учнівські малюнки тощо.

Та, звісно, найцікавішим і найбагатшим представником дрібної сільської промисловості в кустарному відділі було Полтавське губернське земство з ремісничим училищем, Миргородською художньо-промисловою школою імені М. В. Гоголя, та 27-ма навчальними майстернями. Це земство тоді займало перше місце з розвитку кустарних промислів в Російській імперії. Свою діяльність в цьому напрямі воно зосереджувало на насаджуванні серед сільського населення професійної освіти та на роботі цілої низки показових майстерень.

Цікаво було відвідати окремий павільйон, збудований коштом тюремного відомства, де зібрали роботи в′язнів з 22-х різних місць утримання й експонати головного тюремного управління. За раціонально поставлене навчання в′язнів корисних ремесел експертна комісія по кустарному відділу присудила дев′ять нагород, у тому числі малі срібні медалі Катеринославському виправному відділенню та Катеринославській губернській тюрмі.

Були на виставці й закордонні експоненти, яких нараховувалося шестеро. Кращими виявилися філігранні та мозаїчні вироби Е. Гюмпфнера з Відня. А японець Іокай не експонував свої вироби, а відкрив торгівлю ними в окремому павільйоні. Величезний вибір всіляких японських дрібничок приваблював до себе масу публіки і попри високі ціни торгівля ними йшла досить жваво впродовж усієї виставки.

Кустарний відділ катеринославської виставки 1910 року дав достатньо матеріалу для вивчення кустарних промислів, але він багато програв від того, що не було системи та бракувало наукової частини і саме тих губерній, про які найменше було кустарно-статистичних та інших даних у літературі.

Наприкінці роботи виставки, 1 жовтня 1910 року в Катеринославі побачило світ перше число українського часопису «Дніпрові хвилі». У ньому видруковано статтю «Як представлено Україну на виставці у Катеринославі». Автор заховався під ініціалами М. С. Скоріш за все це був 25-річний Микола Стасюк — в майбутньому член першого уряду незалежної України. На його думку, «український елемент на ній (виставці) представлений не дуже рясно». Та попри байдужість організаторів і інертність українського громадянства уважний відвідувач міг здобути на ній певні відомості про Україну, передусім через вітрини «Української преси», «Товариства «Просвіта» і вітрини колишньої «Київської старовини». Найбільші слова захоплення у автора викликала колекція ткацьких і керамічних виробів з Полтавщини: «Чудова колекція цих виробів бере на себе очі красою і ніжністю малюнка, видержаністю українського стилю... Дивлячись на відділ полтавського земства, українець з гордістю бачить, що вже й зараз можна прибрати покої найзаможнішої господи в українському стилі».

Микола Стасюк висловив і низку критичних зауважень: «На виставці є подвір′я, яке мусило показувати українську селянську культуру, але впорядковано його якось випадково, без певного плану, і через те у влаштуванні його помітно багацько дефектів щодо додержання українського характеру. Упорядники виставки не подбали обставити хату, і через те мусило на себе взяти цю справу полтавське земство. Не дивлячись на всі свої дефекти, хата чи, як її звуть, «хутір» приваблює до себе публіку, — це саме улюблене місце і, тим більш, що там співає по празникам кобзар Степан Пасюга».

Таким чином, українці Полтави і Катеринослава прагнули спільними зусиллями створити на виставці 1910 року в Катеринославі український хутір, якнайкраще представити народні промисли Східної України. Певною мірою це їм вдалося. Оцінки зробленому дано різні — від захоплених до позитивних з критичними зауваженнями. Але в будь-якому разі беззаперечним фактом є те, що найбільша виставка ХХ століття в Катеринославі таки відіграла свою позитивну роль у пропаганді народного мистецтва українців.

Микола Чабан,
Заслужений журналіст України