На маленькій Дніпровській планеті

Катеринославський яхт-клуб заснували ще в позаминулому столітті — у 1893 році. Таким чином, він був всього лише на 6 років молодше за київський. Ровесником Катеринославського яхт-клубу можна вважати його родича з Кам’янського (нині Дніпродзержинськ), де працювало багато фахівців із Польщі. В їхньому середовищі весловий і парусний спорт мали особливо багато прихильників.


Членами яхт-клубу були перш за все представники місцевої еліти, інтелігенції, службовці, учні старших класів гімназій і училищ, студенти Вищого гірничого училища. Судячи з кількості членів, до яхт-клубу належали не тільки віддані водному спорту аматори, але і люди, які справно платили членські внески і просто мали нагоду відпочивати в клубі і спілкуватися з друзями.

До нового сезону 1910-го року Катеринославський яхт-клуб придбав приблизно півдесятини землі на Богомоловському (Монастирському) острові і влаштував там пристань для човнів. З’явилося і приміщення — легке, дерев’яне, розраховане на літню пору; воно знаходилося якраз над берегом річки. Звідти відкривався чудовий краєвид на Дніпро. Клуб був невеликий, але дуже чистий і затишний. Його будівля складалась з величезної тераси, ресторану, кімнати для ігор у карти.

Попри те що клуб розташовувався у мальовничій місцевості з чистим повітрям, весною того року він відвідувався погано. Як писали газети: «У нас є багато ненависників лото… на словах, а ось єдиний клуб, де немає лото, порожніє…»

Недільним днем наприкінці травня 1910 року яхт-клуб влаштовував веслові і парусні перегони. Декого привернула реклама змагань моторного і веслового човнів. Публіки зібралося чимало. Вона зручно розташувалася на терасах яхт-клубу на острові.

Глядачі уважно спостерігали за тим, що відбувалося на водному плесі. Дистанція складала одну версту з двома поворотами. Веслові човни, що брали участь у змаганнях, називалися напіваутригери, гічки і чотиривеслові аутригери. Цікаво проходили змагання екіпажів Класичної гімназії та Першого реального училища. Того року приз узяли веслярі гімназії — їм дістався почесний прапор.

До речі, про гімназистів. Ті з них, які жили ближче до Дніпра, зростали на його берегах. Випускник нашої гімназії Самуїл Вербов видав у 1956 році в Парижі книжку «По Дніпру через пороги». Немолодий вже автор, який опинився в еміграції, зізнавався:

«Всі ми росли і розвивалися на цій маленькій дніпровській планеті, такій відмінній від міста, що лежало зовсім поряд, на очах один в одного з раннього дитинства. Всі ми однаково ненавиділи місто і взагалі сушу і все, що з нею пов’язане, і до самозабуття обожнювали воду. Дніпро, такий могутній і, як нам здавалось, безкрайній, такий живий і відкритий, був нашим наставником, нашим справжнім вихователем».

У цьому самозабутньому обожнюванні Дніпра могли зізнатися й інші члени Катеринославського яхт-клубу. Звичайно, Дніпро вимагав поводитися з собою на «Ви». Під час парусних перегонів траплялося, що парусники перекидалися і їхні екіпажі опинялися у воді. На допомогу потерпілим приходив пан Шерстюков. Він вчасно під’їжджав до них на своєму моторі (рідко у кого в той час був човен з мотором) і допомагав їм врятуватися.

Скільки ж було членів яхт-клубу? Цифри коливалися і залежали від різних обставин. Скажімо, завдяки «реформі» Потьомкінського саду (парк ім. Шевченка), коли починаючи з квітня 1910 року сад перестав бути місцем безкоштовного гуляння, а частково й завдяки поліпшенню в роботі самого яхт-клубу кількість яхтсменів помітно зросла. Якщо в кінці сезону 1909 року їх було трохи менше 300, то до початку сезону 1910-го членів, що відновили внески, було 80, а в середині червня ця цифра збільшилася до 485 чоловік!

На початку літа 1910 року яхт-клуб влаштовував на Дніпрі великі парусні і веслові перегони. Але парусна регата могла відбутися лише при низовому вітрі, і про нього благали небо екіпажі понад десятка парусних судів. Тоді в Катеринославі вперше проходили змагання між двома парусниками з висувними кілями. У веслових перегонах траплялися і дамські заїзди. Влаштовувалися і змагання плавців.

Після революції 1917 року стало не до аристократичних видів спорту: громадянська війна, голод, розруха… Та і сам яхт-клуб припинив своє функціонування в тому вигляді, в якому він існував до революції. Але Монастирський острів залишався базою, на якій розвивався водний спорт у Дніпропетровську. З 1935 року тут діяла станція добровільного спорттовариства «Сталь», а після війни трохи не вся середня частина правого берега острова забудувалася водними станціями. На острові розташувалися станції місцевих заводів і навчальних закладів.

Микола Чабан