Набережна Леніна, 17: символ забутих перемог

Потужний корпус «ДІПРОМЕЗа» ще впадає в око при погляді на стару частину Набережної. Нові висотки поки що виростають по краях «контрольованого» ним простору, поступово обмежуючи його і роблячи будівлю все менш значущою. І, в будь-якому випадку, вже важко повірити, що цей корпус є прабатьком сучасного висотного будівництва в місті.


Спочатку було місце. Причому спочатку місце було нічим не примітне. Берег Дніпра, перш за все, був промисловою зоною, і задвірки Тюремної площі (з 1885 р. - Яковлевський сквер) не були винятком із цього правила. Кілька прибуткових будинків, лісопилок, крупорушок, млинів, пароплавних і лісових пристаней, старовірська Троїцька церква, клініка лікаря Довжанського, розлогі звалища - ось ті об'єкти, які розміщувалися між сквером і берегом перед революцією. Надалі, аж до початку 1930-х рр.., ситуація із забудовою району практично не змінилася. Але плани з його докорінної перебудови виникли.

Спочатку тут мали намір будувати міську пристань, яка повинна була простягнутися від вулиці Горького до вулиці Леніна. Проте вже на початку 1930-х рр.., після будівництва першої черги пристані, стала очевидною безперспективність такого грандіозного проекту. У результаті пропозиції по використанню берега були змінені. Замість раніше запланованого розвитку промзони було вирішено будувати адміністративно-культурний центр міста. Одним із запланованих на Набережній об'єктів став «Будинок Червоної Армії».

Ініціатива будівництва «БЧА» виходила безпосередньо від першого секретаря обкому ВКП(б)У М. Хатаєвича. Проект палацу виконувався майстернею Генріха Швецько-Вінецького. У найкоротші терміни було розроблено три варіанти проекту, і вже в 1934 р. одночасно з початком робіт з будівництва першого кілометра Набережної було розпочато і будівництво нового палацу. Причому, як завжди відбувається, коли в цьому зацікавлені влада, проект виявився сирим. Остаточно він був доопрацьований тільки до початку 1936 р., коли вже були закінчені земляні роботи, створено фундамент і повним ходом йшло будівництво цокольного поверху.

Будівля мала бути грандіозною. За фасадами, личкованими гранітом і рясно прикрашеними скульптурою відповідної призначенням будівлі тематики, розташовувалося дуже багато найрізноманітніших приміщень. Основу планувальної композиції складав глядацький зал на 900 місць з величезними фойє, сценою з порталом в 13 м і оркестровою ямою, розрахованою на 60 чоловік. У лівому крилі розташовувалися малий кіноконцертний зал на 300 місць, їдальня на 300 місць, дитячі кімнати. На пласкому даху розміщувався літній ресторан. Праве крило було зайнято басейном з вишкою для стрибків, спортзалом, приміщеннями навчальної групи і бібліотекою. Її дах повинен був використовуватись для занять спортом. У будівлі передбачалося створити музей робітничо-селянської Червоної Армії і готель для приїжджих офіцерів. Навколо передбачався парк і комплекс відкритих спортмайданчиків. З Дніпром палац мав бути пов'язаний широкими гранітними сходами з пристанню.

Будівництво усієї цієї пишноти стало припинятися у 1937 р. після арешту М. Хатаєвича, а до 1941 р. воно було вже повністю зупинено. У роки війни дамба, що відокремлювала будівництво від Дніпра, була зруйнована, і вода затопила величні підвали «БЧА». Доля палацу була вирішена вже невдовзі після війни. За рахунок розчищеної під будівництво території передбачалося розширити сквер ім. 8-го Березня і створити паркову зону між Проспектом і Дніпром. Поки архітектори обмірковували цей привабливий проект, руїни служили місцем ігор у війну, а госпслужба обкому партії спішно приводила до ладу лікувальну комісію, розташовану в колишній клініці Довжанського. Саме ці ремонтні роботи і поховали ідею створення парку. Обком просто заборонив зносити власну лікарню.

До початку 1960-х рр.. ділянка вже не привертала до себе особливої уваги архітекторів. Однак Набережна розросталась, і необхідність щось вирішувати з руїнами «БЧА» з кожним роком ставала все гостріше. Будувати тут громадську будівлю місто не мало потреби, а будівництво житлових будинків виходило дуже коштовним через необхідність великих робіт з ліквідації руїн. У підсумку ділянку віддали «Укрдіпромез». За М. Шатровим: «Потім виріс тут перший у Дніпропетровську висотний будинок. Нехай для початку не дуже він і високий - всього дев'ять поверхів. І будували його не один рік. Але важливий зачин. Красується на Набережній великий світлий корпус Діпромеза. Скло і бетон. Дивишься на нього з Плеханівської вулиці або від гранітного парапету, в підніжжя якого тихо хлюпоче дніпровська хвиля, і здається будинок цей архітектурною емблемою сьогодення». Почин дійсно був закладений. Новий корпус дуже недовго, буквально декілька років, пробув емблемою сучасності. Йому на зміну прийшли нові символи, кожний з яких був все сучаснішим і сучаснішим. А про «першу ластівку» сучасності почасти просто забули, незважаючи на всі величезні розміри корпусу.

Валентин СТАРОСТІН,
начальник інформаційного центру МГО «Інститут Україніки»