У ХVІІІ и ХІХ ст. міськими головами в Катеринославі були майже суцільно купці. І перша міська Дума, що була обрана 23 лютого 1787 р. і складалася з дев'яти гласних, значною мірою також була купецька. Примітним є конфуз, що спіткав думців, які зібралися обговорити поточні справи міста на Дніпрі: всі гласні разом з першим міським головою, купцем другої гільдії Іваном Шевельовим виявилися безграмотними. Вихід знайшли, звернувшись до реєстратора Василя Фесунова.
До речі, всього лише за 2 роки до першої Катеринославської думи імператрицею Катериною II була видана "Грамота на права і вигоди містам Російської імперії". Ця грамота відновлювала занепалі органи станового міського самоврядування. Згідно з царською грамотою всі "міські обивателі" розділялися на 6 розрядів. Вони включали і "справжніх городових обивателів", тобто власників будинків і земель у межах міста, і цехових ремісників, і строкату за складом групу, що складалася з представників інтелігенції, виборних посадовців і деяких буржуа – банкірів, оптових торговців.
Найчисленнішою групою були так звані посадські. То були люди, які в місті "промислом, рукоділлям або роботою годуються": не записані до цехів дрібні ремісники, дрібні торговці, що не належали до гільдій, чорнороби і міська біднота. Саме за цією останньою групою з кінця XVIII ст. затвердило ся визначення "міщани", хоча згідно з царською грамотою 1785 р. цей термін застосовувався відносно всього міського населення.
Отже, завдяки "матінці" Катерині ІІ "градське суспільство" отримало право юридичної особи – воно могло заводити власність, мати доходи з майна, а також збирати з міського населення спеціальні збори. Цим і зайнялась у 1787 р. перша міська Дума Катеринослава – обкладенням городян місцевими податками, продажем патентів на право утримання лавок, трактирів, харчевень і т.п.
До речі, право обирати і бути обраним було далеко не в усіх. Його отримали лише ті "обивателі", які досягли 25 років і мали річний дохід не менше 50 рублів асигнаціями. Причому цей майновий ценз постійно зростав і залежав від розмірів міста. У першопрестольній, скажімо, він дорівнював 5000 рублів! У Москві панувало свавілля: там виборчі права мали лише купці перших двох гільдій і деякі імениті громадяни. Можна тільки здогадуватися, кого і як вони там обирали...
Отже, первинним органом самоврядування у місті були "міські збори". Вони обирали, відповідно до грамоти, міського голову, старост, суддів, засідателів до загальних і станових установ. Збори обирали і розпорядчий орган самоврядування – загальну міську думу; вона ж складалася з міського голо ви і гласних. Збираючись раз у 3 роки (виключаючи екстрені випадки), загальна міська дума обирала виконавчий орган – шестигласну думу. В ній кожна група населення мала своїх гласних. Головою цієї постійно діючої установи і був міський голова. Він же був головою сирітського суду.
До речі, катерининський уряд встановив досить вузькі межі діяльності органів цього "самоврядування". Як що магістрати і ратуші петровських часів відали майже всіма питаннями управління міста, то після реформи 1785 р. від багатьох функцій міського управління і слід прохолов – адже в останній чверті XVIII ст. сильно зросло значення буржуазії. Ось її самостійних дій і побоювався уряд. Поліція, скажімо, як і раніше підкорялася урядовим органам. Податна справа була підлегла казенним палатам. Суд залежав від місцевої адміністрації.
Що ж залишилося міським органам? Міські "користі і потреби": наприклад, питання впорядкування, продовольча справа, розвиток торгівлі і промислів, захист станових прав і т.п. Перепали міським органам і ще деякі поліцейські функції, але теж другорядні – нагляд за порядками на торгах і ринках. З часом при думах з'явилися торгові депутації, доглядачі, інспектори. Ось і виходив парадокс: основна частина міських витрат йшла не на потреби міста, а на утримання адміністрації, поліцейських установ, в'язниць, казарм тощо.
Виходило, що тодішнє міське самоврядування було дуже обмежено вузькою фінансовою базою. Діяльність дум була до всього ж під опікою губернатора. Скажімо, міські збори скликалися тільки з його "наказу і дозволу"; він спостерігав за "правильним" використанням коштів міським суспільством; перед губернатором і казенною палатою міська дума робила звіт про доходи і витрати.
Як бачимо, простору для ініціативи у міського самоврядування кінця XVIII ст. було не так вже багато. Але епоху не вибирають. І люди старалися. Іван Шевельов разом зі своїми колегами замахнувся на обговорення спорудження моста через Дніпро – хоча б наплавного. Проте мізерний при хід магістрату у 1788 році (787 рублів!) не дозволяв навіть мріяти про швидку появу моста. Але мостову подать голосні ввели...
Дивом збереглися портрети першого міського голови І. Шевельова і його дружини Варвари. Зараз вони знаходяться в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. Яворницького.
26 вересня 1846 року при численному скупченні народу в Катеринославі на горбі Соборної площі, навпроти головних воріт Соборної огорожі урочисто відкривали пам'ятник імператриці Катерині II.
У ту пору міським головою був купець Прокопій Андрійович Белявський. Колоритна людина! Якщо вірити міському архітектору Андрію Михайловичу Достоєвському, він вважався одним із найбагатших жителів Катеринослава. "Екатеринославский юбилейный листок" повідомляє, що Белявський був міським головою також у 1851 – 1854 рр.
Крім того, міський голова Прокопій Андрійович Белявський був відомий у місті своєю благодійністю. Недарма він став потомственим почесним громадянином.
Белявський був старостою дитячого притулку, для якого він купив у 1860х рр. будинок. У 1870-му пожертвував 25000 рублів для організації Катеринославського міського банку. Він же був і багатим землевласником. Один із пунктів його духівниці з приводу майна, заповіданого місту, свідчив, що в Катеринославському повіті при хуторі Оленівському ним жертвується 723 десятини землі на утримання міської богадільні. Також Прокопій Андрійович подарував місту 793 десятини при хуторі Прокоп'євському Катеринославського повіту – з доходів від цієї землі утримується міська богадільня імені Белявських.
Довгоочікуваний залізничний міст через Дніпро в районі Катеринослава з'явився майже через 100 років після того, як вперше про нього заговорили батьки міста, – у 1884 р. Міським головою був тоді Петро Васильович Кулабухов. Міст був такий гарний, що коли у 1886 р. Катеринослав проїздом відвідали імператор Олександр III з дружиною і дітьми, вони забажали особисто пройтися по ньому. Романови по спеціально влаштованих на цей випадок сходах підійнялися на верхню ферму споруди і у супроводі свити пройшли по мосту через весь Дніпро.
Напередодні їм була влаштована пишна зустріч на вокзалі. Серед присутніх там був і Іван Михайлович Яковлєв, котрий змінив на той час Кулабухова на посту міського голови. Він був камер-юнкером двору Його Величності і підніс царю хліб-сіль на розкішному срібному блюді. Про нього в дореволюційному Катеринославі нагадував Яковлєвський сквер, на території якого нині розмістився Театр опери і балету. До 1840х рр. на місці скверу був тюремний замок. Під час перебування тут Пушкіна з нього втекли арештанти, і ця подія послужила сюжетом для написання Олександром Сергійовичем чудової поеми "Брати-розбійники". А потім тюремного замку не стало, і тут цілих 40 років був пустир. Але з появою міського голови Івана Яковлєва на пустирі був розбитий сквер, який вдячні катеринославці стали іменувати Яковлєвським. До п'ятиріччя більшовицького перевороту більшовики перейменували його у сквер імені Християна Раковського.
Честі бути двічі обраним міським головою був удостоєний Іван Гаврилович Греков. Статський радник, він, за спогадами сучасників, знав і любив міські клопоти. У ці часи місто бурхливо розвивалося. Володимир Гіляровський, який приїхав до Катеринослава у 1899 р., за головування Грекова, назвав побачене тут "залізною лихоманкою". Саме вона дала поштовх розвитку всіх сфер життя краю.
"Це прекрасне місто на Дніпрі, що росте не дня ми, а годинами за останні 10 – 12 років, – писав Гіляровський. – Головний проспект, що тягнеться прямою лінією, може посперечатися із кращими вулицями світових столиць. Широкий, прорізаний вздовж двома стрічками бульварів і двома лініями рейок електричного трамвая, котрий охопив і все місто, і частину околиць, проспект закінчується на горі величезним Потьомкінським садом, що висить на березі Дніпра. В саду – Палац Потьомкіна, в якому найсвітліший ніколи не бував.
Але, якщо повернути з головного проспекту, – вулиці здебільшого брудні...
Катеринослав – місто, яке похапки, на живу нитку шиється... Тут живуть, і лише будуються з гарячковою поспішністю. Тут все поспішає увірвати, нажити або зробити крупну серйозну справу..."
Що значить – класик! Написав 100 років тому – а яка жива картина, скільки влучності і яскравості у фарбах! Так, саме за міського голови Івана Грекова наш проспект-красень був знов облаштований – тут висаджені акації і клени, з'явилися огорожі і лавки. До 1897 р. був введений в експлуатацію перший електричний трамвай (один з перших у Росії), і на тому ж проспекті з'явилися перші електричні ліхтарі. За Грекова починається спорудження нового приміщення для міських Думи і Управи. Іван Гаврилович був засновником, дійсним і почесним членом Товариства піклування про жіночу освіту в Катеринославі. До речі, завдяки Грекову засипали частину Жандармської балки. Нову вулицю, що виникла на цьому місці, назвали на честь міського голови після його смерті в 1902 р. Але вже в 1923-му радвлада поспішила Грековську вулицю перейменувати у вулицю товариша Кашена. Марсель Кашен, що директорував у цей час в "Юманіте", мабуть, і не здогадувався про велику честь, надану йому катеринославськими братами по класу. А чи не прийшов час відновити справедливість і повернути історичній Грековській вулиці її назву? Тим більше що почесним громадянином міста був не тільки Греков, але і його дружина Єлизавета Адріанівна, що цілком присвятила себе благочинності у сфері народної освіти.
Двічі обирався міським головою і Олександр Якович Толстіков, котрий пробув на цій посаді у 1889 – 1893 і 1901 – 1905 рр. Потомствений купець, він був родом з Тульської губернії. Після закінчення повітового училища в місті Одоєв Толстіков з'являється в Катеринославі. Відкривши власну торгівлю залізом, виріс до купця другої гільдії. Протягом 35-ти років обирався гласним міської Думи. При ньому покращав міський сад, заснований ще козаком Лазарем Глобою, був по будований Літній театр. Багато переймався Олександр Якович і простими міськими клопотами – мощенням вулиць та їх електричним освітленням. Величезною була роль Толстікова в організації Катеринославського комерційного училища – як купець, він чудово розумів значення для міста такого навчального закладу. Пишна будівля училища була освячена 1 жовтня 1905 р. (Тепер там знаходиться облрада.)
Іван Якович Езау, що змінив Толстікова на посту міського голови, за освітою був інженер-технолог, за національністю – німець, і його німецьке ім'я звучало як Іоганн Якоб. Юнак, що народився в одній з німецьких колоній на території нинішньої Запорізької області, одержав гарну освіту. У 25 років відкрив фабрику з виробництва сільськогосподарських знарядь, відому в місті як завод Езау (нині це Дніпропетровський комбайновий завод). У 1905 – 1909 рр. за його сприяння продовжує бурхливо розвиватися трамвайне господарство, з'являється водопровід. Завдяки Езау з'явилася і нова трамвайна лінія, що з'єднала вокзал з Брянським заводом. За роботу з організації у місті Південно-Російської обласної промислової, сільськогосподарської і кустарної виставки 1910 р. він був нагороджений орденом Св. Ганни.
Цікаво, що весною 1918 р., коли Катеринослав був зайнятий айстро-угорськими і німецькими військами, тобто при владі гетьмана Скоропадського, Іван Якович виявився знов затребуваним на посту міського голови.
Якщо за Олександра Толстікова в 1905 р. побудували історичний музей, то художній музей у нас відкрився у квітні 1914го, коли міським головою був Іван Васильович Способний, що займав цю посаду в 1909 – 1917 рр.
Дворянин за походженням, Іван Васильович отримав освіту в Полтаві і Петербурзі – в столиці закінчив юрфак, займався сільським господарством і юриспруденцією. В 1892 р. з'являється в Катеринославі як товариш прокурора окружного суду. Способний виявляється дійсно "способним", бо його обирають депутатом Першої Державної Думи від Катеринославської губернії, а через кілька років, у 1909му – міським головою. За своїми політичними поглядами він був великим консерватором, виступав за введення смертної кари – тож у роки столипінської реакції вписався добре. За його головування Катеринослав продовжував облаштовуватися, причому мається на увазі не лише поява нових трамвайних ліній, мостових і споруда каналізації. Місто прикрасилося видними будівлями, запрошувались до співпраці провідні будівники, інженери, учені... Багато зробив Іван Васильович і як член розпорядчого комітету Південно-Російської виставки 1910 р. Лютнева революція 1917 р. змістила Способного з його посади. Почалася абсолютно інша епоха...
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Парк Чкалова, 1952 Автор: Угрінович Г. |