Володимир Васильович Самодрига народився у 1899 р. у Катеринославі. Трудову діяльність розпочав ще у 1916 р., під час Першої Світової війни, креслярем у Міській Управі. Згодом, уже під час радянської влади, працював техніком-конструктором у міському комунгоспі.
У 1929 р. В.В. Самодрига закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури) за фахом інженера з цивільного будівництва та архітектури.
В.В. Самодрига надалі сформувався як талановитий учень видатного міського архітектора – О.Л. Красносельського. Вже з кінця 1920-х рр. архітектурна кар’єра В.В. Самодриги різко пішла вгору. Думається, це було наслідком як безсумнівного таланту молодого зодчого, так і покровительства його вчителя, який у тридцяті роки XX ст. став справжнім законодавцем архітектурної моди Дніпропетровська.
Протягом 1930-х рр. В.В. Самодрига відзначився на ниві проектування багатоповерхових житлових споруд, причому одразу в межах двох стилів — конструктивізму та неокласики. Фактично його можна вважати одним із архітекторів перших радянських «елітних висоток» у Дніпропетровську.
Перший значний об’єкт Самодриги — «Будинок політкаторжан» (вул. Яворницького, 6), побудований у 1930 р. Ця будівля виконана в надзвичайно модному тоді стилі конструктивізм, яким тоді захоплювався і вчитель архітектора О.Л. Красносельський. У будинку отримували квартири колишні політв’язні Російської імперії, «старі більшовики». Композицію будинку формують центральний шестиповерховий корпус із баштою на розі та два п’ятиповерхові корпуси, поставлені відповідно фасадами по пл. Шевченка та пров. Жовтневому (нині вул. Д. Яворницького). Таким чином було сформовано один із перших радянських елітних житлових комплексів 1930-х рр. Слід відзначити, що, незважаючи на зміну політичних режимів, будівля зберігає своє «елітарне» призначення — нерухомість тут одна з найдорожчих, на першому поверсі — декілька фешенебельних ресторанів.
У наступних своїх архітектурних проектах В.В. Самодрига повністю пориває з конструктивізмом і надалі працює виключно в руслі радянського неокласицизму.
Перший великий успіх архітектора у цьому напрямі — житловий будинок на розі проспекту К. Маркса і вул. Мостової, завершений у 1935–1936 рр. П’ятиповерховий будинок з шестиповерховим центральним корпусом розрахований на 100 квартир. Два перші поверхи опоясано колонадою іонічного ордера, а вершина — колонадою зі здвоєними пілястрами. Цей будинок можна вважати своєрідною «візитною карткою» нового неокласичного напряму в житловій архітектурі Дніпропетровська 1930-х рр.
Найвідоміша міська будівля, спроектована В.В. Самодригою — це будинок «обласного управління НКВС» (Народного комісаріату внутрішніх справ). Сьогодні тут розташовуються обласні управління СБУ та МВС України. Побудована у 1935 р., будівля зайняла цілий квартал по вул. Чкалова між вул. Червоною та Короленка. Корпус має у висоту три поверхи (з боку вул. Короленко кут зрізаний, розгорнутий півколом і доданий четвертий поверх). Кути акцентовані колонами і пілястрами. Вся масштабна архітектура будівлі в стилі радянської неокласики була покликана втілювати потужну роль спецслужб і правоохоронних органів у тогочасній державній ієрархії. Будівля не змінювала призначення і зберегла свої обриси практично незмінними. Навіть сьогодні, в період панування багатоповерхової забудови, корпус лишається архітектурною домінантою в радіусі декількох кварталів міста та є видатним архітектурним акцентом у панорамі придніпровської ділянки другого міського пагорбу.
У 1935 р. В.В. Самодрига разом із учнями (зокрема, А.М. Юхилевичем) виконав проект Будинку радгоспів, де повинні були розміщуватися обласні адміністративні установи в галузі сільського господарства (вул. Комсомольська, 52). Монументальна будівля із яскраво вираженим центральним ризалітом добре вписалася в загальний комплекс адміністративних будівель в районі скверу імені Леніна. Але, на жаль, реалізований варіант вийшов значно меншим за розмірами і лаконічнішим в архітектурному сенсі, ніж первісно задуманий архітектором.
У другій половині 1930-х рр. В.В. Самодрига закінчив Московський інститут аспірантів при Всесоюзній академії архітектури, організований у 1934 р., де відбувалася перепідготовка та підвищення кваліфікації архітекторів шляхом 2-річного курсу вивчення класичної спадщини. Таким чином, творча біографія архітектора повністю була пов’язана з офіційним стилем радянського неокласицизму.
Упродовж 1930-х рр. В.В. Самодрига проявив себе в проектуванні приміщень для навчальних закладів Дніпропетровська.
Добре знайома городянам будівля школи № 23 на Жовтневій площі побудована в 1940 р. В.В. Самодрига не був власне автором проекту, а переробив типовий проект школи на 880 учнів архітектора І. Шиманського. Але архітектор не просто виконав загальну прив’язку проекту, натомість він кардинально змінив рішення фасадів.
Школа стала частиною ансамблю будівель неокласичного стилю разом із двома корпусами історичного музею. Будинок школи прямокутної форми вдало акцентує південний кут ансамблю площі. Будівля ефектно поставлена на дуже відповідальній ділянці площі, яка розташована на перетині двох головних магістралей центральної частини міста — проспектів Карла Маркса та Гагаріна. Головною окрасою будівлі служить ряд із шести колон іонічного ордера. Сувора краса будівлі тяжіє до італійських палаццо XVI століття.
У 1936–1939 рр. В.В. Самодрига в співавторстві зі своїм учителем О.Л. Красносельським виконав дуже відповідальну архітектурну роботу — реконструкцію корпусу Дніпропетровського держуніверситету (нині — корпус № 2 ДНУ ім. Олеся Гончара) по проспекту К. Маркса, 36. Існуюча будівля реального училища (1890–1891 рр., арх. Ф.А. Гаген) була надбудована двома поверхами. Стильове рішення фасадів повністю змінене у стилі неокласики. Реконструйована споруда стала домінантою кварталу проспекту Карла Маркса від вул. Дзержинського до вул. Барикадної.
Ще одна видатна будівля, спроектована під керівництвом В.В. Самодриги в другій половині 1930-х рр. — житловий будинок для Дніпропетровського відділення Державного банку СРСР по вул. Фучика, 12-А (у проектуванні також взяли участь П.І. Антонов, Л.А. Ройтер, Я.К. Делант).
До Великої Вітчизняної війни В.В. Самодрига працював керівником власної майстерні в Управлінні проектних робіт (згодом філія інституту «Гипроград»). З початком воєнних дій архітектор відправився на фронт, але одразу по закінчення війни повернувся до рідного міста.
Остання значна робота В.В. Самодриги — реконструкція, а фактично нове зведення «Будинку спеціалістів» (інша назва «Будинок ІТР») на розі проспекту К. Маркса та Жовтневої площі. Побудований у 1931–1934 рр. за проектом Г.Л. Швецько-Вінецького і Б. Кащенка в стилі конструктивізму, житловий будинок для викладачів технічних вузів та інженерів промислових підприємств був зруйнований під час війни. Вціліла лише коробка будівлі. Будинок відновлено за проектом В.В. Самодриги на початку 1950-х рр. Під час реконструкції капітально змінено рішення фасадів у панівному тоді стилі «сталінський ампір». В 1957 р. до будинку було прибудовано корпус із двохзальним кінотеатром «Жовтень» (з 2004 р. у реконструйованому приміщенні кінотеатру розміщується приватний готель). Колишній «Будинок спеціалістів» (його кутова частина на розі площі та проспекту) з кінця 1950-х рр. був відомий у міському фольклорі як «Сачок», особливо серед студентів розташованих поряд вузів.
До 1954 р. В.В. Самодрига поєднував архітектурно-проектну роботу з викладацькою, а з 1954 р. зосередився на викладанні в енергобудівельному і монтажному технікумах. Помер у 1981 р.
В.В. Самодрига був знаний у Дніпропетровську не лише як архітектор, але й як активний учасник краєзнавчого руху. Багато років саме він завідував архітектурною секцією обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. У 1976 р. разом із краєзнавцем А.Ф. Стародубовим і архітектором С.С. Івановим написав книгу-путівник «Память истории» з історії та архітектури Катеринослава–Дніпропетровська. Доля цієї книги також була непростою — рукопис не було опубліковано вчасно (планувалося видати його до 200-річчя Дніпропетровська); кілька примірників машинопису в твердій ледериновій палітурці «ходили» по руках місцевих краєзнавців. Зокрема, автор цієї статті ще в дитинстві мав за щастя бачити у 1989 р. машинописний варіант книги в оселі одного зі співавторів — С.С. Іванова. Книга «Память истории» була опублікована лише у 2001 році (вже до 225-річчя Дніпропетровська). І, хоч у суттєво скороченому і редагованому вигляді, але вона стала певним етапом краєзнавчих досліджень історії міста.
Архітектор перших радянських елітних «висоток» і дніпропетровської «Луб’янки», талановитий учень Олександра Красносельського. На жаль, пам’ять про Володимира Самодригу ніяк не увічнена в сучасному Дніпропетровську.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Житловий будинок для робітинків заводу ім. Карла Лібкнехта. Поштова картка 1958 року, 1958 Автор: Угрінович Г. |