«Южный инженер»

Виникнення наприкінці ХІХ ст. Катеринославського вищого гірничого училища та бурхливий розвиток гірничозаводської промисловості спричинили появу таких періодичних видань як «Известия Екатеринославского Высшего горного училища» (з 1912 р. – «Известия Екатеринославского горного института»), «Записки Екатеринославского отделения Императорского Русского Технического общества», «Маркшейдерские известия», «Литейное дело», «Успехи прокатного дела». До цього списку галузевих часописів, які виходили у Катеринославі на початку ХХ ст., належить і «Южный инженер».

Спочатку щомісячний часопис мав назву «Новости техники и промышленности» (1908–1913 рр.) Редакторами-видавцями були спочатку член Катеринославського відділення Російського технічного товариства М.І. Іванов, а потім (1913 р.) – асистент кафедри мінералогії Катеринославського гірничого інституту, за другою освітою в Мюнхенському університеті доктор натур-філософії Йосип Ісаакович Танатар.

Після перетворення КВГУ у 1912 р. на КГІ в Катеринославі виникло «Товариство інженерів, що закінчили КВГУ», одним із завдань якого була переатестація випускників КВГУ на звання гірничих інженерів (замість гірничих техніків). Це Товариство незабаром вирішило видавати свій професійний часопис під назвою «Южный инженер», головним редактором якого на громадських засадах було обрано Й.І. Танатара. Оскільки він на той час уже редагував «Новости техники и промышленности», вирішено було припинити це аналогічне за змістом видання. Назва «Южный инженер» точніше відповідала меті Товариства: не тільки інформувати населення про новинки науки і техніки, пропагувати науково-технічні та природничі знання, а й зробити часопис ланкою, через яку випускники могли розшукати та спілкуватися з іншими вихованцями КВГУ (а пізніше – і КГІ), при потребі організовувати їм допомогу.

Щомісячник «Южный инженер» на титулі має визначення його спрямування – «Технический журнал Общества инженеров». «Южный инженер» видавався при Катеринославському гірничому інституті у 1914–1917 рр. Ця обставина мала значення з точки зору оперативності друку матеріалів, які надходили до редакції від членів Товариства. Справа в тому, що в «Положенні» про КВГУ було зазначено: «Видання, що виходять від імені Училища чи ним схвалені, і взагалі все, що друкується від імені Училища, не підпадає під попередню цензуру». Для видання технічного профілю це означало не уникнення загрози вилучення частини тексту чи цілковитої заборони публікації (як для гуманітарних видань), а позбавлення редакції необхідності проходити тривалу процедуру отримання дозволу цензури на друк.

Редактор часопису Й.І. Танатар на початок його видання вже був магістром мінералогії та завідувачем кафедри прикладної геології КГІ, багато працював зі студентами-геологами, часто виїжджав у відрядження, досліджуючи родовища корисних копалин. «Южный инженер» був одним із періодичних видань, де редактор також друкував свої статті за результатами польових геологічних досліджень. Наприклад, у № 3 «ЮИ» за 1915 р. вміщена його стаття «Причины разнообразия изверженных горных пород», в № 5 – «О доломитах соленосной толщи Бахмуто-Славенской котловины…», в № 10–11 – «Радиоактивность медистых песчаников Бахмутской котловины и происхождение медных руд». З 1916 р. він почав ґрунтовно досліджувати Криворізьке родовище залізних руд, що також відображено в публікаціях часопису «Южный инженер».

Секретарем редколегії «ЮИ», також на громадських засадах, став тоді доцент КГІ, а через десяток років професор, завідувач кафедри гідрогеології Сергій Самойлович Гембицький. Цікаво, що в «ЮИ» він щороку публікував одну статтю, ніби звіт про свої наукові дослідження сезону: «Известие Джоу-Тепе» (1914 р.), «Геологическая экскурсия на Военно-Грузинскую дорогу» (1915), «Седонское месторождение серебро-свинцовых и цинковых руд» (1916), «Геологическая экскурсия по Кавказу» (1917).

Багато наукових праць друкували в часописі «ЮИ» й інші вчені Катеринославського гірничого інституту, члени Російського Технічного товариства. Серед авторів бачимо вчених В.О. Гуськова, П.Г. Рубіна, С.А. Заборовського, П.М. Леонтовського та інших вчених і засновників наукових шкіл. Тобто, незважаючи на те, що вчені КГІ мали можливість друкувати результати своїх наукових досліджень і в інших виданнях, «Южный инженер» протягом кількох років був інформатором громадськості про новітні досягнення науки і техніки, але, судячи зі змісту, головним чином був спрямований на інформацію працюючих на виробництві гірничих і заводських інженерів.

Часопис припинив своє існування у зв’язку з революцією та громадянською війною. Лише у 1924 р. він відродився, але під іншою назвою – «Инженерный работник» (в радянських назвах 20-х років слово «работник» було дуже поширеним). Цей щомісячний науково-технічний професійний часопис видавався у 1924–1928 рр. як друкований орган «Всеукраїнського бюро інженерно-технічної секції при Всеукраїнському комітеті Союзу гірників СРСР». Цікаво, що його редактором був професор Й.І. Танатар, а секретарем – професор С.С. Гембицький.

Отже, «Южный инженер» і сьогодні може бути цікавим тим, хто виявляє інтерес до історії розвитку науки і техніки та наукової діяльності вчених КГІ.