Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.

ИСТОРИЯ ГОРОДА

Академік Василь Зуєв - автор наукового опису Півдня України кінця XVIII ст.

Друга половина XVIII ст. справедливо вважається епохою енциклопедизму у світовій науці. Серед більшості вчених у цей період утвердилась думка про необхідність комплексного накопичення великої кількості знань із різних галузей науки. Не залишилась осторонь цих процесів і тогочасна Росія, де відбувалися широкі перетворення в галузі промисловості, науки, освіти. Потреби розвитку країни викликали до життя напрямок "вчених подорожей", започаткований Санкт-Петербурзькою Академією наук із метою всебічного вивчення різних регіонів Росії з метою визначити їх потенційні можливості для розвитку різних галузей господарства.

Протягом 1770-1790-х рр. майже все Північне Причорномор'я опинилося у складі Російської імперії. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774 р.) у її володіння перейшли значні території на узбережжі - ріг між Південним Бугом і Дністром та фортеці Керч і Єнікале. Кримське ханство перестало бути васалом Туреччини. У 1775 р. російський уряд наказав ліквідувати Запорозьку Січ, а землі поділити між Азовською й Новоросійською губерніями. У 1783 р. було анексоване Росією та перестало існувати як окреме державне утворення Кримське ханство.

Включення великих степових територій до складу Росії викликало потребу у комплексному дослідженні природних і людських ресурсів краю. Саме у цей період фахівцями - співробітниками Академії Наук була здійснена ціла низка "вчених подорожей" територією Степової України та Криму. Ці акції здійснювалися, в основному, на замовлення царського уряду та мали на меті провести аналіз фізико-географічних умов, розташування торгівельних шляхів та населених пунктів, ознайомитися з головними пам'ятками історії та культури, старожитностями.

Сучасні вчені вважають початком наукового дослідження Півдня України експедицію академіка І.А. Гільденштедта 1768-1774 рр., причому з 1773 по 1775 рр. він вивчав території Приазов'я, Дніпровської лінії, узбережжя Дніпра до Кременчука, Єлисаветградської провінції; колишньої Української лінії. Матеріали подорожі Гільденштедта дали велику кількість інформації про природні умови, флору й фауну, кількість та соціальний стан населення південного краю, визначили потенційні можливості його економічного розвитку [12, 17; 14]

Вагомий внесок у дослідження Південної України в останній чверті XVIII ст. зробив ад'юнкт, а пізніше академік Санкт-Петербурзької Академії Наук В.Ф. Зуєв. Його експедиція, здійснена у 1781-1782 рр., мала на меті вивчити нижню течію Дніпра й Крим. Щоденникові записи В.Ф. Зуєва, опубліковані пізніше, стали одним із важливих джерел, звідки дослідники історичного минулого нашого краю черпають різнобічний фактичний матеріал.

Василь Федорович Зуєв (12.01.1752 або 1754 - 18.01.1794 рр.) - відомий російський природознавець та організатор наукових експедицій, талановитий педагог, значення наукової спадщини якого, на жаль, було недостатньо оцінене сучасниками й майже повністю забуте. Дослідники історії науки зацікавилися постаттю В.Ф. Зуєва лише у другій половині XХ ст. Майбутній учений народився у Санкт-Петербурзі в родині солдата Семенівського полку. Незважаючи на незнатне походження, він у 1767 р. закінчив навчання в Академічній гімназії. Майже одразу В.Ф. Зуєв взяв участь у експедиції академіка П.С. Палласа до Уралу й Сибіру (1768-1774), де досліджував природу й етнографію цих земель, підготував перші наукові роботи. Після успішного повернення В.Ф. Зуєва відрядили за кордон, де в Лейдені і Страсбурзі він вивчав природничу історію, фізику, хімію, метафізику й інші науки. У Страсбурзі В.Ф. Зуєв підготував текст дисертації латинською мовою "Теорія перетворення комах, застосована до інших тварин", за яку вже в Росії отримав звання ад'юнкта Академії Наук [17, 69-76].

У 1781 р. В.Ф. Зуєв був відряджений Академією Наук для дослідження Півдня Росії. Слід зазначити, що ініціатива такої "вченої подорожі" повністю належала самому Зуєву, який зустрів підтримку в особі тодішнього Директора Академії С.Г. Домашнєва. Натомість значна частина керівного складу Академії залишилася байдужою до ідеї експедиції на Південь, фактично залишивши Зуєва напризволяще і позбавивши його належної фінансової підтримки. Незважаючи на скрутне матеріальне становище і різні перешкоди проведенню наукових досліджень, експедиція під керівництвом В.Ф. Зуєва пройшла успішно й значно збагатила тогочасні уявлення про південний степовий край, про його населення, клімат, економіку. Довготривала подорож розпочалася в травні 1781 року й продовжувалася 16 місяців до вересня 1782 р. Вона здійснювалася за маршрутом: Санкт-Петербург - Москва - Калуга - Орел - Курськ - Бєлгород - Харків - Полтава - Кременчук - Дніпровські пороги - Нікополь - Кривий Ріг - Херсон. Прибувши до кінцевого пункту подорожі, В.Ф.Зуєв за власною ініціативою на фрегаті дістався столиці Османської Імперії - Константинополя, повернувшись до Херсону суходолом територією сучасних Болгарії та Румунії. Після цього дослідник вирушив у Крим, маючи на меті скласти докладний опис природних умов, населення та господарства цієї тоді ще незалежної держави. Проте здійсненню цих планів завадило складне внутрішньополітичне становище у країні, викликане боротьбою прихильників різних зовнішньополітичних орієнтацій серед місцевої правлячої верхівки. Зуєву вдалося описати лише східну частину Криму, міста Карасубазар (нині Білогірськ) та Кафу (Феодосія). З великими труднощами вчений зміг повернутися до Херсона незвичним шляхом - через Азовське море та Дніпровську лінію укріплень, потім униз за течією Дніпра. З Херсона експедиція В.Ф.Зуєва поверталася до столиці вже новим маршрутом через Єлисаветград, Кременчук, Київ, Ніжин, Глухів, Орел, Москву. Восени 1782 р. В.Ф.Зуєв та його співробітники нарешті дісталися Санкт-Петербурга.

Головним результатом наукової експедиції В.Ф. Зуєва стало видання книги "Путешественные записки Василья Зуева от С. - Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году". Вона побачила світ у 1787 році, у Санкт-Петербурзі, в академічній друкарні, лише через кілька років після закінчення подорожі [1]. У 1789 р. ця праця Зуєва була перевидана німецькою мовою у Дрездені. "Путешественные записки" стали бібліографічною рідкістю, сьогодні збереглося лише кілька примірників цієї праці в Україні. Один із них знаходиться в бібліотеці Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького [15]. Друга частина "Путешественных записок", до якої мали ввійти матеріали подорожі до Царграда та опис Криму так і не була опублікована. З'явилися лише кілька її фрагментів у вигляді наукових статей у збірниках Академії Наук [2; 3; 5; 7; 8].

Експедиція на Південь, здійснена під керівництвом В.Ф.Зуєва, мала на меті, перш за все, збирання географічних і топографічних відомостей, вивчення природних багатств новоприєднаних до Росії земель - Запорозьких степів і Північного Причорномор'я. Інструкція, надана Зуєву для здійснення комплексного дослідження регіону, була типовою для подібних експедицій Академії Наук у XVIII ст. Вона вимагала від дослідника вести щоденні записки; давати опис міст, монастирів, сіл та інших населених пунктів, стосовно міст зазначати скільки в них мешканців, будинків, промислових підприємств, аналізувати етнічний склад населення. Особливо докладно розроблена програма дослідження водних ресурсів краю. "Вчений мандрівник" повинен був вивчити розташування великих і малих річок, їх глибину, наявність в них риби, не залишити без уваги протоки і озера. У всіх місцях, де проходитиме подорож, потрібно було збирати інформацію про наявність окремих видів лікарських рослин та корисних копалин. Рекомендувалося збирання "естественных достопамятностей из царства животных", як то рідких видів звірів, птиць, риб, змій, ящірок, комах, морських рослин та ін. Також пропонувалося збирати й копіювати географічні карти недосліджених раніше місцевостей, помічати нові кордони намісництв і повітів, нові міста. Особливий пункт інструкції встановлював необхідність фіксувати свідчення про старі городища, могили та інші старожитності, керівник експедиції мусив придбати для Кунсткамери давні речі, у тому числі грецькі, римські і татарські монети [16, 93-101].

Такі широкі завдання ставилися перед учасниками експедицій Академії Наук перш за все тому, що тогочасна наука була енциклопедичною, а поділ на спеціальності ще не оформився остаточно у другій половині XVIII ст. Дослідники зазначають, що за цих умов "вчені подорожі" носили характер попередньої розвідки та орієнтування. Такими були експедиції Палласа, Гільденштедта, такою була й експедиція В.Ф.Зуєва. [16, 101].

Труднощі експедиції В.Ф.Зуєва полягали, по-перше, у надзвичайній глибині та широті завдань, по-друге - у малочисельності її складу та низці організаційних ускладнень. В.Ф. Зуєв офіційно був керівником експедиції: у його розпорядженні знаходилися чотири співробітники: студент Тимофій Кіріаков - перекладач; Степан Бородулін, обовязком якого було "рисование натуральных вещей и делание звериных и птичьих чучел"; стрілець Дмитро Денисов "для стреляния зверей и птиц", академічний солдат Іуда Дуєв - для охорони майна експедиції та зібраних у дорозі колекцій.

Експедиція виїхала з Петербурга 20 травня 1781 р. по московському тракту. Шлях її лежав через міста Москву, Калугу, Тулу, Орел, Курськ, Харків, Полтаву. На території Лівобережної України В.Ф. Зуєв детально описав населені пункти, солоні озера заплави Псла, виходи кристалічних порід біля Кременчука, дав один із перших описів пам'яток Полтавської битви [17, 4]. На території сучасної Дніпропетровської області маршрут експедиції В.Ф.Зуєва впродовж вересня - жовтня 1781 р. проліг таким чином: з Кременчука вздовж правого берега Дніпра через Мишурин Ріг до Нового Кодаку, далі степом до Звонецького та Ненаситецького порогів, Кічкаської переправи, через Нікополь і Кривий Ріг до Херсону.

Розглядаючи правий бік Дніпра від Кременчука до порогів, В.Ф. Зуєв відзначає велику заселеність цієї території. Учений описує степ, на якому "паслось множество лошадей, рогатаго скота и свиней", значну кількість козацьких селищ, включаючи колишній центр паланки - Нові Кодаки (Койдаки). "Селение сие стоит на берегу реки Днепра песками окруженное и мысом к реке выдавшееся, в котором строения очень довольно и домы все хорошие, в коих обитают из бывших Слободских и Запорожских козаков зажиточные жители... Против городка имеются мучная и просяная мельницы, построенные на глубине между высунувшихся каменьев..." [1, 250].

У своїх "Путешественных записках" Зуєв докладно описав дніпрові пороги з фізико-географічного боку. Він визначає їх як "перебор воды по каменьям". В.Ф. Зуєв описує 9 порогів (наводимо їх назви мовою оригіналу): Кайдацкий, Звонецкий, Яцкая запора, Соханский, Княжинский, Ненасытецкий, Воронова запора, Вобницкий, Будинский [1, 252-259]. Вже у ті часи вважалося, що загальна кількість порогів становить 13 (а не 9, як прийнято). Як бачимо, в полі зору В.Ф. Зуєва потрапили не всі пороги, деякі з названих ним порогів є запорами - грудами каміння, котрі перетинали ріку не на всій ширині. Особливу увагу В.Ф.Зуєва і його супутників привернув найстрашніший з порогів - Ненаситець. Він докладно описує напрями руху води в районі порогів, геологічну будову ріки, порівнює цю будову на різних ділянках. Далі міститься опис робіт по розчистці порога й риттю каналу, які проводив відомий місцевий промисловець та землевласник, сподвижник Г.О. Потьомкіна М.Л. Фалєєв.

Оглянувши дніпрові пороги, В.Ф. Зуєв попрямував до Нікополя, проминувши Кічкаську переправу і проїхавши неподалік острова Хортиця. На цьому шляху увагу Зуєва привернули багаточисленні могили (кургани), на вершині яких стояли частково уцілілі статуї, які вчений називав "болванами". "...К утру поехали мы степью, на которой кроме курганов ничего было не видно. Один из таковых наиболее был примечателен, как величиною своею, так и и имеющимся на нем из известковаго камня вытесанным болваном... Таковых каменных болванов находится множество как мужескаго, так и женскаго пола по обеим Новороссийской и Азовской губерниям, где вообще их называют каменными бабами..." [1, 260]. Зрозуміло, що мова у тексті йде про скіфські та половецькі культові стели, так звані "кам'яні баби", походження й призначення яких залишається остаточно нез'ясованим.

Дещо далі, вже за Нікополем, Зуєв зробив опис скіфського кургану Чортомлик, особливо вразили вченого його грандіозні розміри: "... превеликий круглый курган, какого я ни прежде, ни после не видывал. Его называют здесь Толстой могилою...". Він також зазначив присутність на його вершині "каменного болвана", дав докладний опис зовнішнього вигляду статуї, відзначивши грубий характер обробки каміння [1, 265].

За наказом В.Ф. Зуєва його рисувальник С. Бородулін зробив замальовки цього та інших "болванов" з трьох сторін, які були потім були вміщені у виданні "Путешественных записок". Ці малюнки, на думку сучасних дослідників, виявилися першими публікаціями вітчизняних археологічних знахідок [17, 5].

В.Ф. Зуєв був вченим-натуралістом, однак він прекрасно розумів важливість археологічних знахідок як джерела знань про народи і культури, які колись населяли Південний край і дуже турбувався з приводу їх збереження для майбутніх дослідників. В особистому листуванні з академіком К. Палласом він писав: "Что касается курганов, то степи Азова и Новороссии повсюду усеяны ими. Эти местные возвышения возведены искусственно… Я видел курганы различных типов: большие, малые, конусообразные, невысокие, плоские… не одна из этих могил подверглась разорению… Поэтому наши сведения об этих Курганах и о том, что находится внутри них, вряд ли будут пополняться, особенно когда население края возрастет" [16, 136-138]. Одночасно у тексті записок Зуєв зазначив, що під час російсько-турецької війни 1768-1774 р. "некоторые полковники вынимали из них достопамятные старинные вещи" [1, 246].

Подорожуючи територією колишнього Запорожжя, В.Ф. Зуєв докладно зупинився на описі територій Никопольщини і Криворіжжя. Дослідник накреслив у "Записках" загальну картину заселення краю, вказав місце колишньої останньої Січі ("что ныне Покровская слобода князя Вяземского"). "По разрушении Сечи, которая была в Покровске, многие из Запорожцев разсыпались по разным местам за границу, и иные и по ныне еще живут по степи, либо по плавням хуторами, однако когда построили город Никополь, то мало помалу начали и их сгонять с их уединённых мест и принуждать строиться в оном..." [1, 261]. В.Ф. Зуєв не наводить причини такого переселення, однак, на думку сучасних дослідників, таким чином нова влада намагалася ліквідувати свободу колишніх запорожців, а також звільнити великі масиви земель для роздачі їх у приватну власність [13, 46].

Водночас учений змальовує природні багатства великих територій Никопольщини "которые немного теперь праздные, и, то разве в степях, остаётся, иначе [земля]или уже населена или взята под население. Весь сей уезд можно почесть способным ко всему в домостроительстве потребному, земля довольно плодо-родная, луга обширные, лесу столько есть, чтобы не нуждаться в надобном строении, приволье для скота и рыбной ловли…".

3 жовтня 1781 р. В.Ф. Зуєв прибув із Томаківки у Нікополь. Місто тоді тільки-но почало залюднюватися: "Прошедшего года в нем было не более 70 домов, а ныне в мою бытность считалось уже больше 200; равным образом и об жителях числа показать нельзя, потому что ежедневно на поселение или сами приходят... или со степи и с островов сгоняют из хуторов... ныне он составляет нарочитой в Новороссийской губернии городок..." [1, 262].

4 жовтня вранці дослідник залишив Нікополь і відправився далі через Базавлук у межиріччя річок Саксагані та Інгульця до Кривого Рогу. Тут він звернув увагу на те, що навколишня місцевість складається з "железнаго шифера, который столь столь тверд, что к огниву дает из себя искры; он лежит слоями от NW к SO простирающимися и скатом к полудни, собою не одинакаго цвету, но инде черной, инде серой, инде полосатой из обеих сих цветов и краснаго" [1, 269]. Вважається, що таким чином В.Ф. Зуєв уперше описав поклади залізної руди у районі Криворізького басейну, але тоді ця звістка проминула непомітно. Промислова розробка корисних копалин розпочалась тут лише через століття.

З Кривого Рогу експедиція В.Ф. Зуєва відправилася 5 жовтня, 6 жовтня відвідала Давидів брід і Кринки, а 7 жовтня приїхала у Херсон. На цьому закінчується опис Зуєвим території Придніпров'я. Вчений зробив оптимістичні висновки щодо господарського потенціалу земель колишнього Запорожжя, а тепер Новоросійської губернії: "сколько мог приметить удобностей по новости земли до новых заведений… вся верхняя половина оной по довольном населении может быть употреблена для хлебопашества… около Ингульска и по Саксагане, можно завести шелковые заводы, сеять конопли и делать пеньку...; тут же между Ингулом и Ингульцом, также ближе к Днепру, способно завести конские и другаго скота заводы… Сверх того немалая прибыль жителям будет, если они примутся за вынимание и обтесывание известковаго плитняка…" [1, 272].

Подорожуючи степовою Україною, В.Ф. Зуєв досліджував промисли місцевого населення. Наприклад, він змальовує механізм переносного вітряного млина, який він бачив неодноразово у селищах вище порогів. У нижній течії Дніпра увагу дослідника привернув оригінальний спосіб зберігання зернового хліба у спеціальному підземному погребі, обмазаному глиною. Під час подорожі В.Ф. Зуєв вивчив донедавній стан місцевого рибальства, познайомився зі знаряддями лову запорізьких козаків. Цей матеріал не увійшов у видання "Записок" й був надрукований 1786 р. окремою статтею у академічному часопису "Месяцеслов" [5].

Найвидатнішими заслугами академіка В.Ф.Зуєва під час подорожі 1781-1782 рр. дослідники вважають перші описи ним солоних озер між Полтавою та Кременчуком та залізних руд Криворіжжя, складення карти Дніпровського лиману з позначенням глибин [18]. В.Ф. Зуєв також зібрав неоціненні відомості про побут, економіку і культуру населення Південної України, зокрема запорозьких козаків.

Академік В.Ф. Зуєв проявив себе не тільки як досвідчений дослідник, але й як талановитий літератор та педагог, він вважається одним з основоположників російської наукової літературної мови. Учений підготував перший вітчизняний підручник із природознавства "Начертание естественной истории" у двох томах (СПБ, 1786), який витримав кілька перевидань. Наукова спадщина В.Ф. Зуєва нараховує 10 рукописних та 36 друкованих робіт, серед яких праці із зоології, зокрема систематики риб, роботи з етнографії Сибіру. В.Ф. Зуєв переклав російською мовою праці свого вчителя П. Палласа, Ж. Бюффона та інших іноземних вчених [4; 6; 16, 324-334]. Раптова смерть у 1794 році обірвала життя дослідника ще у досить молодому віці.

"Путешественные записки" В.Ф. Зуєва, які комплексно висвітлюють фізичну й економічну географію, історію та етнографію Південної України останньої чверті XVIII ст., є надзвичайно інформативним історичним джерелом і тому сьогодні привертають особливу увагу дослідників. Аналіз "вченої подорожі" В.Ф. Зуєва Південною Україною вперше зробив його біограф Б. Райков, залучивши, крім самого тексту "Записок", неопубліковані матеріали листування вченого під час експедиції [16, 89-184]. Розвиток історичного краєзнавства на Придніпров'ї і Лівобережній Україні стимулює підвищення інтересу до наукової спадщини вченого. Останнім часом були здійснені публікації окремих уривків "Записок", присвячених Никопольщині та Криворіжжю; вийшов окремою брошурою цілий розділ, який уміщує опис сучасної Полтавщини [11, 16-20; 10; 9]. Отже, праця В.Ф.Зуєва поступово вводиться до наукового обігу. Вважаємо, що найближчим часом слід здійснити публікацію розділу "Путешественных записок", присвяченого Придніпров'ю, включаючи фрагменти, в яких описані козацькі селища Надпорожжя та дніпрові пороги. Сьогодні назріло питання про перевидання "Путешественных записок" в Україні в повному обсязі.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Путешественные записки Василья Зуева от С.-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. - СПб., 1787. - 353 с.
  2. Зуев В.Ф. Выписка из путешественных записок Василья Зуева, касающихся до полуострова Крыма // Месяцеслов на 1783 г. - СПб., 1783. - С. 122-170; Также: Собрание сочинений, выбранных из Месяцесловов. Ч. V. - СПб., 1790. - С. 265-303.
  3. Зуев В.Ф. Выписка из Путешественных записок Василья Зуева. Об Азиатских областях к Чёрному морю прилежащих // Месяцеслов на 1787 г. Также: Собрание сочинений, выбранных из Месяцесловов. Ч. VІ. - СПб., 1790. - С. 219-241.
  4. Зуев В.Ф. Материалы по этнографии Сибири XVIII века (1771-1772). - М. - Л.: Изд-во АН СССР, 1947. - 96 с.
  5. Зуев В.Ф. О бывших промыслах запорожских казаков, а наипаче рыбном // Месяцеслов на 1786 г. Также в: Собрание сочинений, выбранных из Месяцесловов. Ч. VI. - СПб., 1790. - С. 104-119.
  6. Зуев В.Ф. Педагогические труды. - М.: Изд-во Акад. пед. наук, 1956. - 148 с.
  7. Зуев В.Ф.О Российской торговле по Чёрному морю // Месяцеслов на 1784 г. Также: Собрание сочинений, выбранных из Месяцесловов. Ч. V. - СПб., 1790. - С. 377-401.
  8. Зуев В.Ф.Reflexions sur le Territoire Taurique et ses environs (Воспоминания о Таврическом крае и его окрестностях) // Nova Acta Acad. Sc. Petropol. Т. ІІІ. - СПб., 1788. - С. 76-80
  9. Зуєв В.Ф. Полтавщина в "Путешественных записках" 1781 року / Упоряд. та наук. ред. Супруненко О.Б. - Полтава: Археологія, 1999. - 48 с.: іл.
  10. Зуєв Василь. Записки / Публікація Ю.Мицика // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - №91-92. - Груд. - С. 46-49.
  11. Богуш П. У истоков истории Никополя. - Днепропетровск: Пороги, 1992. - 64 с.
  12. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - 282 с.
  13. Мицик Ю.А. Академік Василь Зуєв про Нікопольщину і Криворіжжя кінця XVIII століття // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - № 91-92. - Груд. - С. 45-46.
  14. Мороз В.С. І.А. Гільденштедт - автор першого наукового опису Степової України // Питання германської історії: Германія і світ: Проблеми міжетнічних контактів і державних взаємовідносин: У 2 тт. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. - Т. 1. - С. 9-13.
  15. Наукова бібліотека Дніпропетровського історичного музею ім. академіка Д.І. Яворницького. - Інв. № 4889.
  16. . Райков Б.Е. Академик Василий Зуев, его жизнь и труды: К двухсотлетию со дня его рождения. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1955. - 353 с.
  17. Супруненко О.Б. Василь Зуєв та його опис Полтавщини кінця XVIII ст. // Зуєв В.Ф. Полтавщина в "Путешественных записках" 1781 року. - Полтава: Археологія, 1999. - С. 3-7.
  18. Франчук В.П. Зуєв Василь Федорович // Географічна енциклопедія України. - К.: УРЕ, 1990. - Т. 2. - С. 63-64
М.Е. Кавун

История города:

Пам'ятник В.І. Леніну,
1950-е гг.
Автор: Чумаков Олександр
» Темы о городе:
- Архитектура
- Символика города и области
- Город по кусочкам
- Заметки о городе
- История города
- Исторические карты
- История городского транспорта
- Знаменитые люди города
- Исторический календарь


copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте