Сучасне бачення українського костюма Дніпропетровщини

Фото 8

Фото 7

Фото 6а

Фото 5

Фото 2

Фото 4

Фото 9

Фото 6

Фото 1

Фото 3

В українському традиційному вбранні кінця XIX — XX ст. поряд зі збереженням давніх місцевих ознак простежуються й пізніші нашарування, пов’язані насамперед з історичною долею різних земель України. Так, одяг Правобережжя зазнав помітного впливу польсько-литовських традицій, Лівобережжя — російської культури.

Велике значення мало й те, що через Україну йшло інтенсивне торговельне й культурне спілкування між країнами Заходу і Сходу. Завдяки своїм самобутнім рисам традиційний костюм українців був певним знаком належності людини до тієї чи іншої верстви суспільства, мав досить широку і складну семантику, відображуючи крім етнічних та регіональних ознак особистості ще й її соціальні характеристики: вік і стать, сімейний стан тощо.

Людей ще з давніх-давен зачаровувала краса природи, тому вони прагнули передати її на полотні, використовуючи при цьому тільки природні матеріали, як-от льон, бавовну, коноплю, рослинні барвники. Вишивка на одязі не лише виконувала функцію оздоблення, а й була обов’язковим оберегом від невідомих сил духовного світу. Вишивками-оберегами прикрашали особливо вразливі місця людського тіла: груди, шию, плечі, зап’ястки.

Яке надзвичайне почуття виникає, коли торкаєшся виробів ручної роботи, особливо одягу! Відразу постає в уяві миловидна й усміхнена жінка в гарному одязі. І закружляли думки та уява далі: з яким настроєм майстриня могла ткати полотно, вишивати сорочку, прикрашати керсетку? Для якої нагоди вишивався цей одяг? Традиціям та секретам вишивки мати навчала доньок, які замолоду готували своє придане. В найкращому вишитому одязі люди йшли під вінець та в небуття. Саме тому так мало зразків вишитого одягу збереглося зараз в Україні, навіть у музеях.

Та ось, як блискавка, промайнула думка: «От якби все це — найкраще, чим багата наша спадщина, реконструювати і при цьому зберегти орнаменти, малюнки історичних оригіналів!». І розпочався шлях пошуку, дослідження, відтворення старовинних, інколи вже втрачених технік вишивки, крою одягу.

Творчий процес — це кропітка та сумлінна праця. В ній нам допомогли працівники фондів Дніпропетровського історичного музею (ДІМ) ім. Д. І. Яворницького. За жіночими сорочками — експонатами фондів можна було простежити життєві шляхи переселенців, тому що на них зустрічались характерні орнаменти сусідніх регіонів: грецькі, турецькі, російські, волоські. Взагалі формування верхнього жіночого одягу Дніпропетровщини має менш виражений місцевий колорит. За часів Подніпровського козацтва тутешнє населення відрізнялося за способом побутового життя, а особливо культурних традицій.

Найбільший вплив на розвиток народного мистецтва, особливо вишивки, мали переселенці з Полтавщини та Чернігівщини. За часів Катерини ІІ переселення людей було найбільш активним. Приблизно 180 років тому в мистецтві вишивки розповсюдився та швидко прижився так званий „брокарівський стиль”. (Прийшов він із Франції, за ініціативи парфумерної фабрики, знаної й нині, — «Brokard», яка для більшої привабливості своєї продукції на упаковці друкувала візерунки вишивки хрестиком.) Саме тоді запанували червоний та чорний кольори замість традиційних білого та синього. Перехідний період від української традиційної вишивки до хрестикової техніки тривав приблизно 100 років. Саме в цей час майстрині широко використовували у своїх вишивках традиційну українську семантику, орнаментальну символіку. Поряд з пишними вишивками хрестиком троянд, лілей на рукавах сорочок вишивали і традиційну українську мережку, настили, лічильну гладь (фото 1). Квіти також часто виконували на зразок восьмикутної зірки (фото 2), пелюстки зберігали вигляд тризуба (фото 3).

Жіночі сорочки виготовляли з конопляного або лляного полотна. Крій сорочок з кінця ХVII ст. постійно змінювався. Наприклад, сорочка набула вигляду російського сарафана, з’явився виріз „каре” (прямокутний), зникли уставки, пухлики (призбирування рукавів для більшої пишності), але малюнок вишивки навколо каре залишився традиційним — білим по білому — та зберіг характерні місцеві візерунки. Ткацтво майже було витіснене, використовувалися тканини здебільшого промислового, мануфактурного виробництва. Поясний одяг — плахти та запаски замінені більш сучасним кроєм шитих спідниць зі складками. На спідницях нашивали оберегові елементи: смужки різної ширини, по яких можна було зрозуміти, заміжня жінка чи ні, червоне оздоблення подолу спідниці з вивороту, що мало оберегове значення для захисту жіночого начала та родючості (фото 4).

Традиційна керсетка також змінилася — стала без рукавів, але на ній збереглися традиційні оберегові елементи у вигляді трикутників, які символізували триєдиний світ, триєдине начало. Розташовували їх здебільшого по швах спереду, навкруги горловини та пройми. На спині керсетки з’явилися підрізи з трикутними вставками від талії, що надавало пишності. Приблизно 300 років тому одяг виготовляли з тканих набивних тканин, а пізніше з’явилися тканини здебільшого шовкові, а також бавовняні — китайки червоного або золотавого кольорів. Головним чином з китайки і виготовляли керсетки.

Під час оглядин та вивчення зразків одягу, що зберігаються в ДІМ, найбільше припала до ока та душі одна сорочка з гарною мережкою на подолі (фото 5), вона і була обрана для галереї реконструйованого одягу (фото 6 та 6а). До цієї сорочки була пошита спідниця з бавовняної жакардової тканини, на подолі якої нашиті три ряди оксамитової стрічки. З внутрішньої сторони спідниця підбита тканиною вишневого кольору — це оберіг жіночого начала. Керсетка з тафти оздоблена оксамитовою стрічкою, викладеною характерними трикутниками (фото 7).

Костюм обов’язково доповнювався головним убором, найчастіше це був очіпок. В нашому регіоні він мав незвичну форму: його середня частина у вигляді смужки тканини, ледь призбираної в центральній частині, була пришита до бокових деталей — півкол (фото 8). На фото 9 представлено відтворений костюм жінки (заможної, бо пошитий він із дорогих тканин: парчі, тафти, оксамиту), яка могла б мешкати в Катеринославі у ХVІІІ сторіччі.