Дніпровський РВ м. Дніпр

12 березня 2024, 08:28

«Я ТАК ЛЮБЛЮ МОЮ УКРАЇНУ УБОГУ»

З нагоди 210 річниці від Дня народження видатного українського поета, прозаїка, мислителя, живописця, етнографа, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка, співробітники Дніпровського районного відділу м. Дніпра філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області разом з суб’єктами пробації відвідали виставку, присвячену його життю та творчості, яка розгорнулася в комунальному закладі «Слобожанська бібліотека» Слобожанської селищної ради.
Працівники бібліотеки розповіли про те, що коли поет повернувся з заслання, мокрий Петербург зустрів його непривітно, холодно. Сірі громаддя палаців злобно дивились на поета, що повільно йшов набережною Неви. Тільки вона, красуня Нива, зустріла його радісним плюскотінням хвиль.
Але Україна, рідне село, поля, ріки, історія рідного народу були для Тараса священними.
Великий Кобзар не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, він боровся. Кожен вірш Шевченка – це біль за рідний розтерзаний край:
«Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу»
Поет не дбав про своє особисте щастя. Він думав лише про народ і творив для нього.
Найщиріші, найтепліші почуття він присвячує народові, іронічними словами картає панів, яких не цікавить доля народу, його історія і культура. Шевченко з гнівом засуджує панів:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра».
А які чудові картини рідної природи малює Кобзар у своїх віршах. Вершиною пейзажної лірики Шевченка є його вірш «Садок вишневий коло хати». Простими словами поет малює вечірній пейзаж і на його тлі селян – трудівників:
«…Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата…».
Поему «Княжна» Шевченко писав на засланні, далеко від України. Але яка любов, яка ніжність у кожному його слові:
«Зоре моя вечірня, зійди над горою,
Поговоримо тихенько в неволі з тобою».
Правильно сказав Церетелі: «Признаюсь, я вперше зрозумів із його слів, як треба любити свою батьківщину і свій народ».
І ми з гордістю говоримо сьогодні: «Спасибі тобі, Великий Тарас! Тебе люблять і шанують всі народи світу, крім рашистів». І з гордістю можемо сказати: «Шевченко – це народ, і, як народ, він буде жити вічно!».
Спасибі тобі, наш Тарас, за святу правду, за братню любов до простих людей. Ти полум’яними словами закликаєш наших Воїнів – Героїв здобувати перемогу, клаптик за клаптиком звільняти нашу землю від путінської нечисті.
Тарасе, ми чуємо твій могутній голос! Перемога буде за нами! Слава Україні!