12:54
Українська Державність – це тисячолітня історія багатомільйонного народу
14.07.2022 14:38
14.07.2022 в приміщенні Дніпровського районного відділу м. Дніпра філії державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області співробітниками відділу спільно з головним юристом сектору Слобожанського бюро правової допомоги Дніпропетровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Іриною Лабойко субєктам пробації, які перебувають на обліку у відділі проведено захід на тему: «Українська Державність – тисячолітня історія багатомільйонного народу».
Важливою віхою в історії нашого народу, який впродовж багатьох століть відчайдушно боровся за свої землю, свободу і незалежність, стало ухвалення Верховною Радою закону про встановлення Дня державності України.
Глава парламенту Руслан Стефанчук зазначає: «В Україні запроваджують нове свято – День Української Державності! Його відзначатимуть 28 липня. Про це йдеться в ухваленому законі № 5864. Він є логічним продовженням Указу Президента «Про День Української Державності», що був підписаний під час святкування 30-ї річниці Незалежності України. Це рішення сприятиме утвердженню спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення. Воно стане чинником опору ворожим наративам росії про Україну як «фейкову державу». Ми повинні відвойовувати кожен сантиметр своєї історії, розчищати наше історичне коріння. Адже ми – самодостатня нація».
Новий закон сприятиме утвердженню спадкоємності українського державотворення і захисту національних інтересів нашої держави, що була відома на політичній карті світу щонайменше з другої половини IX століття.
Підготовці та прийняттю закону про День Української Державності передувала кропітка робота не лише народних депутатів, істориків, правників, а й колективу парламентської газети «Голос України». На сторінках цього видання впродовж 30 (!) років друкувалися наукові розвідки, дослідження істориків і журналістів, присвячені темі витоків та становлення Української Держави, етапам її розвитку, видатним державотворцям. В основу сотень матеріалів відомих науковців Руслана Стефанчука, Валерія Смолія, Степана Кубіва, Григорія Півторака, Володимира Сергійчука, Ольги Щодрої, Олександра Святоцького, Віктора Брехуненка та багатьох-багатьох інших лягли маловідомі чи й узагалі невідомі широкому загалу історичні факти й відомості, добуті останніми роками в архівах зарубіжних країн. Це сприяло відновленню і збереженню історичної справедливості, нівелюванню російських наративів, розповсюджуваних рф щодо України. За московською пропагандою, такої держави «немає і бути не може».
Широкомасштабне вторгнення рф, потужна інформаційна війна проти України знову ставить на порядок денний дискусію про історію формування Української державності.
В історичних джерелах середньовічну Українську державу з центром у Києві – Києво-Руську – називали Русь або Руська земля, основою її були сучасні українські землі. Давньоруська держава, що в середині IX століття вже підписала договір з могутньою Візантійською імперією, стала фундаментом, на якому постала сучасна Україна. Про укладення мирної угоди між Візантією і Руссю (не плутати з Московією! Для Московської держави назву Русь у Києва поцупить цар Петро I у 1721 році) згадують кілька візантійських авторів, що вважали хрещення київського князя Оскольда неодмінною умовою договору. Серед них і візантійський імператор та письменник Константин Багрянородний. Найімовірніше, угоду було підписано в Константинополі, куди близько 867 року прибуло посольство з Києва (Москва виникає на кілька століть пізніше, перша згадка про неї датується 1147 роком, у 867-му на її місці хіба що жаби кумкали).
Є підстави думати, що Візантія у 60-х роках IX століття зобов’язалась виплачувати Русі щорічну данину, а Русь за це – надавати імперії військову допомогу (ось з яких століть звитяга ЗСУ!). Текст цього договору не зберігся, про нього знаємо від візантійських хронографів. А перший відомий історикам договір Русі з Візантією укладено 911 року між київським князем Олегом та імператором Левом VI і його співправителем Александром. Йому передувала русько-візантійська угода, укладена 907 року після переможного походу Олега на Константинополь, в якій коротко було викладено основні положення мирних стосунків між двома країнами. В угоді 907 року є дві відсутні в договорі 911-го статті: сплата одноразової данини імперією Києворуській державі й право русів на безмитну торгівлю у Візантії. Договір 911 року створював режим найбільшого сприяння руським торговим людям на ринках імперії, а візантійським на Русі – вони мали бути забезпечені житлом, харчами й навіть припасами на зворотний шлях. Метою візантійського уряду під час укладання договору з Олегом було убезпечення північних кордонів і володінь імперії в Криму, а також систематичне одержання військової допомоги від Давньоруської держави, за що імперія зобов’язалася сплачувати Русі щорічну данину.
Цей договір, як і наступний, вписано Нестором-літописцем до «Повісті минулих літ». Наступні договори з Константинополем Київ уклав за князя Ігоря у 941-му та 944 році. Угоди з Візантією укладав і великий київський князь Святослав Ігорович у 971 році. Останній похід Русі на Константинополь датується 1043 роком. Згодом, між 1046-м та 1052 роком договір між двома державами було скріплено шлюбом доньки імператора з четвертим сином Ярослава Всеволодом Ярославовичем. Текст його не зберігся, втім, відомо, що він був сприятливим для Русі.
Професор Львівського національного університету Василь Лизанчук підкреслює: «Під «Руською землею, або «Руссю» (давньоукраїнською державою), розуміли територію Середнього Подніпров’я, визначену містами Київ – Чернігів – Переяслав (землі полян, деревлян, сіверян)». Тільки до цих земель і міст вживали термін «Русь». Ні Новгородська земля, ні Суздальська (як і решта приєднаних до Києва земель), на думку сучасників, Руссю не були. Історики підкреслюють, що у першому Новгородському літописі, на який так полюбляють посилатися і по-своєму трактують на росії, можна прочитати про поїздки новгородців «у Русь» (тобто в Київ, Чернігів або Переяслав). Так само «в Русь» їздили із Ростова, Суздаля.
Отже, Київська Русь, не московська, ростовська чи новгородська, вже в IX– X століттях отримала визнання на міжнародній арені і займала своє важливе місце на політичній мапі світу (про Москву, повторимось, ще ніхто не чув, бо її взагалі не було: ні міста, ні московської держави). А зародження ранньої української державності почалося ще з VІ століття з Антського царства, яке Михайло Грушевський називав давньоукраїнською державою, а антів – давніми українцями. Проіснувала держава антів майже три століття – від початку IV до початку VII століття н.е. – і залишила нам згадки, хоч і скупі, у зарубіжних джерелах.
Відомий історик, авторка багатьох цікавих книжок Ольга Щодра слушно підкреслює, що «новітні спроби довести північне походження назви «Русь» (що і є однією з причин претензій на Україну з боку росії, яка століттями намагається привласнити чужу історію, аби видаватися рівною могутнім державам з великим історичним минулим. – Авт.), як і версія початкової північної Русі, з якою вони безпосередньо пов’язані, не мають переконливих аргументів». Історичні факти свідчать, що на 838 рік уже існувала високо розвинена рання українська держава Русь.
З ІХ століття по 30-ті роки ХІІІ століття Україна-Русь була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи, одним із центрів не тільки східнослов’янської, а й усієї європейської культури. Хреститель київських земель князь Володимир був відомий у світі як успішний реформатор, інший київський князь Ярослав Мудрий – як сват Європи, що породичався з правителями багатьох країн. Його донька Анна Київська, ставши дружиною французького короля Генріха I, прославилась освіченістю і благодійністю.
У різні часи українські землі називалися європейцями Sarmatia, Rvssia, Rossia Rossa, Pays des Cosaques, Terra Cosacurrum, Vkraina. Близькі й далекі сусіди, мандрівники відрізняли народ, який населяв ці землі, від північних народів, хоча теж називали його на різних етапах історичного розвитку по-різному. Роси, русини, українці – історичні етноніми одного народу, мовою якого є українська, відома, на думку доктора філологічних наук Василя Лизанчука, ще з VII століття. Про давність калинової, солов’їною, рідної, милої і чудової, як наш народ називає свою мову, свідчать і графіті Софії Київської – собору, збудованого у 1011– 1018 роках, та стінописи в інших давньоруських храмах.
Спадкоємцями Київської Русі стали Галицько-Волинська Русь, Козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та сучасна Україна. За сотні років, відбиваючи ворожі напади, потерпаючи від війн і нападів, у першу чергу наших північних сусідів, які так набиваються нам у брати, що вже три місяці без передиху закидають українські міста крилатими ракетами, мінами і снарядами, від яких загинули тисячі і тисячі українців, нам вдалося зберегти свою ідентичність, об’єднатись у велику і неподільну Україну. У Державу, яка в цій жорстокій війні, обстоюючи свої кордони, історію, мову, культуру, свободу і незалежність, проявляє небачені мужність і рішучість.
Дніпровський районний відділ м. Дніпра
філії Державної установи «Центр пробації»
у Дніпропетровській області
Коментарі: 0 | Залишити коментар
28 червня - День Конституції України
23.06.2022 15:01
28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України. Це стало важливою віхою українського державотворення. Конституцiя становить ядро нацiональної правової системи. Вона фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть Основного закону.
Український конституціоналізм має власні особливості. Найголовніші з них – демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.
Український конституціоналізм інколи випереджав європейський. Йдеться про конституцію Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Це правова пам’ятка, в якій уперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної республіки.
У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.
Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Свого часу абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні.
Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Процеси творення національного законодавства активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття Основного закону. Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес.
Напередодні ухвалення Конституції, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям цього документа. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України прийняла постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без перерви. Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг. Врешті депутати дійшли згоди.
Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму.
Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин.
О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го країна отримала Конституцію – першу Конституцію незалежної України. У ній було закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.
Дніпровський районний відділ м. Дніпра
філії Державної установи «Центр пробації»
у Дніпропетровській області
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Ратифікація Стамбульської конвеції
23.06.2022 14:31
23.06.2022 в приміщенні Дніпровського районного відділу м. Дніпра філії державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області головним юристом сектору Слобожанського бюро правової допомоги Дніпропетровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Іриною Лабойко спільно з працівниками відділу проведено інформаційний захід для суб’єктів пробації, які перебувають на обліку в підрозділі на тему: «Зміст, та головна мета ратифікація Стамбульської конвенції».
Суб’єктам пробації роз’яснено, що Президент України Володимир Зеленський 21 червня 2022 року підписав документ «Про ратифікацію Стамбульської конвенції», її головний зміст простий, але надзвичайно важливий. Це зобов'язання захищати жінок від насильства і різних форм дискримінації.
Верховна рада 20 червня ратифікувала "Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами", відому як "Стамбульська конвенція". Стамбульська конвенція – Це міжнародна угода Ради Європи та перший міжнародний законодавчий акт, що передбачає захист прав жінок. Її цілі – зробити так, щоб жінки були захищені від усіх форм насильства та дискримінації, боротися за рівність між жінками й чоловіками, розробляти політику та заходи для захисту всіх жертв насильства й надання їм допомоги.
На сьогодні конвенцію підписали 45 країн і Європейський Союз.
Крім того, кримінальним злочином визнається сексуальне домагання вдома, на роботі, в транспорті, на вулиці чи де-інде, а також фізичне чи психічне насильство. В Україні не було спеціалізованих служб для підтримки постраждалих від сексуального насильства. Після ратифікації такі центри стануть обов’язковими.
Проте досі домашнє насильство підпадає під два законодавства – адміністративне й кримінальне. За перший випадок домашнього насильства кривдник отримає штраф 10-20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 30-40 год виправних робіт, або до 10 діб адміністративного арешту.
Повторне правопорушення протягом року – штраф 20-40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або 40-60 год виправних робіт, або 15 діб адмінарешту.
Якщо штрафи й виправні роботи не зупинили кривдника, і насильство стало систематичним, йому загрожують 150-240 год громадських робіт, або арешт до 6 місяців, або обмеження волі до 5 років, або позбавлення – до 2 років.
На противагу, Стамбульська конвенція передбачає лише кримінальну відповідальність за домашнє насилля.
Ще одним важливим аргументом "за" ратифікацію є євроінтеграція України. Адже Стамбульська конвенція – частина домовленостей з ЄС щодо надання Україні статусу кандидата.
Дніпровський районний відділ м. Дніпра
філії Державної устарнови "Центр пробації" у Дніпропетровській області
Коментарі: 0 | Залишити коментар
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.
Про проект :: Реклама на сайті
