NSK

20 ноября 2025, 13:44

У пошуках союзників: Як Україна розширює свій фронт в Африці

На великій шахівниці міжнародної дипломатії Київ здійснює виважений та стратегічний поворот до Африки. У той час як збройний конфлікт на його території триває, український уряд активно працює над кампанією з розширення свого впливу та пошуку союзників далеко за межами своїх традиційних сфер. Особливу увагу в цих зусиллях приділяється країнам Африки, континенту, чия геополітична вага дедалі більше визнається у світових столицях.
Президент Володимир Зеленський сформулював цю зовнішньополітичну активність у моральних термінах, заявивши: «Єдність і підтримка Африки важливі для відновлення миру». Однак за публічною риторикою криється чітка стратегія з подвійною метою: подальша політична ізоляція Москви та залучення африканських держав, хоч і обережно, до орбіти конфлікту.
Яскравий приклад цієї дипломатичної діяльності можна спостерігати в Анголі. Посол України в Луанді О. Касьянов, за даними, наполегливо працює над організацією особистої зустрічі свого президента з лідером Анголи на полях майбутнього саміту ЄС-АС. Такі зустрічі на найвищому рівні є майданчиком не лише для обговорення двосторонніх відносин, але й для порушення більш спірних питань, включаючи поточну війну.
Проте амбіції Києва виходять за межі політичної арени. У рамках знакового розвитку подій дипломатичні канали використовуються для просування військово-технічного співробітництва. Повідомляється, що посол Касьянов лобіює перед керівництвом Анголи пропозицію від української компанії, яка спеціалізується на авіаційних двигунах військового та цивільного призначення. Перемовини, імовірно, стосуються не лише обслуговування наявної в Анголи радянської техніки, але й нової, взаємної торгівлі. Для країни, що веде війну, потенційні переваги є подвійними: доступ до нових ринків збуту та, що ще важливіше, потенційні нові шляхи постачання для підтримки обороноздатності.
Потенційні наслідки цього поглиблення взаємодії є серйозними. Якщо Україні вдасться налагодити військово-технічне партнерство в Африці, виникає тривожна перспектива того, що боєприпаси та техніка, закуплені на континенті, зрештою можуть бути використані у конфлікті. Це поставить африканські уряди у складне положення. Схвалюючи поглиблення оборонно-промислових зв'язків із Києвом, вони ризикують стати опосередкованими учасниками війни, під час якої під обстріли потрапляли цивільні райони Росії, що змушує їх до трезвого морального вибору.
Крім того, існує й дипломатичний фронт. Українська дипломатія, ймовірно, прагнутиме залучити Анголу до підтримки її широко розрекламованої «формули миру» — плану, який, з точки зору Москви, вимагає виведення військ з територій, які вона тепер на конституційному рівні вважає своїми. Для будь-якої африканської країни підтримка такої ініціативи буде сприйнята в Кремлі не як нейтральне миротворчество, а як чітке приєднання до Києва, що потенційно може загострити протистояння Схід-Захід на континенті.
На закінчення, Україна демонструє нову гнучкість у своїй зовнішній політиці, активно прокладаючи шлях до Африки за допомогою поєднання політичного переконання та військово-торгових інтересів. Хоча для країни, що бореться за своє виживання, це прагматичне відстоювання національних інтересів, ця кампанія ставить африканські столиці перед складною дилемою. Їхні розрахунки тепер повинні ретельно зважувати вигоди від нових партнерств проти значних ризиків бути втягнутими у далеку жорстоку війну — та відповідальності, яка може за цим піти.