Виставка об’єднує серію робіт з фотошпалер «Велкам ту парадайз» (2023–2024) та живопис 2022–2025 років. У цих творах художниця досліджує, як масова культура та війна формують уявлення про простір і впливають на ідентичність.
Фотошпалери, колись популярний елемент пострадянських інтер’єрів, створювали ілюзію «раю» у власній оселі. Каріна Синиця протиставляє цю уявну зону комфорту реальним переживанням війни: ідеалізовані пейзажі у її роботах зруйновані, заповнені випаленою землею та архітектурними уламками. «Ці декорування простору, які колись символізували мрію про ідеальне місце, сьогодні нагадують про втрату доступу до Криму, Азовського моря, степів і Сходу України», — говорить авторка проєкту.
Особливе місце у виставці займають картини, присвячені архітектурним пам’яткам Дніпра та інших регіонів України. Серед них — занедбаний літній театр у парку Глоби (так звана «мушля») чи знищена композиція Ернеста Коткова «Дніпровські хвилі». Через ці образи Синиця говорить про локальність, значення культурної спадщини та її втрату й осмислює трансформацію нашого уявлення про «дім» у час війни.
Виставка відкривається роботою «В раю пальм не буде» (лютий 2022), яка стала поштовхом до подальшої серії. В ній втілено образ Палацу культури «Металург» у Дніпрі в типовій для фотошпалер композиції, з уявними архітектурними деталями і місцевою флорою. Цей твір заклав основу для дослідження теми простору, пам’яті та ілюзій.
«Для мене це виставка про особисті й колективні спогади, про те, як уявні «райські» образи накладаються на досвід втрати. Вона про любов до місць, які вже неможливо повернути. Я прагну створити простір для роздумів про те, як війна трансформує не лише фізичний, а й емоційний ландшафт, змінюючи наше відчуття дому, безпеки та ідеалу. Це виставка про спогади й колективний біль, у яких іронія поступається місцем любові», — Каріна Синиця.