Минько Николай Григорьевич

Народився 9 березня 1902 р. Репресований, розстріляний 1937 року.

Микола Мінько народився у селі Минківка на Харківщині в родині залізничного службовця. В 1918 - 1921 роках він вчився в Катеринославі в українській гімназії. Його учителями були відомі українські діячі: просвітяни і члени Центральної Ради Василь Біднов, Ілько Вирва, професор Петро Єфремов.

1919 року 17-річним юнаком Микола вступив до повстанського загону на чолі з Трифоном Гладченком, який боровся проти Денікіна й перебував у ньому до грудня того ж року. У 1920 році став членом української молодіжної організації «Юнацька спілка», створеної на противагу комсомолу, навчався в інституті журналістики.

Під час голоду 1921-22 років М. Мінько вчителював на Вінниччині, наступного року вступив добровольцем до Червоної Армії. Згодом повернувся до Дніпропетровська й жив у передмісті Мануйлівці (нині - селище Воронцовка у складі Дніпропетровська).

Писати Микола Мінько почав зі шкільних років. 1925 року він написав повість «Манівцями», яка через два роки була надрукована в часописі «Червоний шлях». Протягом 20-30-х років написав декілька десятків оповідань. 1931 року побачив світ його роман «Виселок в пилу», де письменник показав побут юнаків і дівчат Донбасу. Книжка була вилучена як «шкідлива» і «наклепницька».

Микола Мінько був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників України, працював літературним консультантом, членом редколегії і відповідальним секретарем редакції дніпропетровського журналу «Зоря» (згодом – «Штурм»). 25 жовтня 1937 року письменника заарештували.

Протягом півтора місяців його, досить відомого в письменницькому середовищі Дніпропетровська, катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації, в тому, що він займався вербуванням повстанських терористичних кадрів тощо. 15 грудня цього ж року письменника розстріляли. Лише 1962 року Миколу Мінька реабілітували посмертно.