Стовба Александр Иванович

Народився 9 липня 1957 р. - у м. Дніпропетровську. Поет. 1980 року загинув в Афганістані.

У 80-х роках 20-го століття в літературу стрімко увірвалась гаряча хвиля афганської поезії. Це були в більшості прості невибагливі тексти для пісень під гітару - надривні, хвилюючі, про страшні трагічні долі хлопчиків, кинутих злочинною владою у м'ясорубку непотрібної ні їм, ні їхньому народові війни. Але були і зразки високої поезії, тієї, що надовго переживає авторів, як, скажімо, вірші Олександра Стовби.

Його життєпис загалом повторює біографії п'ятнадцяти тисяч його ровесників, які вчились, працювали, закохувались і мріяли. А потім загинули заради чужих амбіцій.

Народився Олександр у Дніпропетровську, згодом родина переїхала до Дніпродзержинська, де батьки працювали на коксохімічному заводі. В родині панувала тепла аура довіри, взаємоповаги, і розуміння, культ книги й пам'ять про предківське коріння. Після закінчення школи № 20 і невдалої спроби вступити до військового училища працював пожежником, наступного року таки вступив до Київського вищого військового училища імені Фрунзе. Вчився з відзнаками, одержав погони лейтенанта, служив командиром мотострілкового взводу в одній з частин Радянської армії. А потім був Афганістан. Туди він потрапив наприкінці 1979 року в складі «обмеженого контингенту радянських військ». Звідти молодий офіцер не повернувся - 29 березня 1980 року. Він загинув. Додому повернулись його вірші, в яких яскравими світлинами відбилась юнацька бентежна душа.

Вірші Олександра Стовби вперше були надруковані вже після його загибелі. Перша маленька книжечка «Песня грозы сильней», підготовлена стараннями матері поета і відомого письменника Михайла Селезньова, побачила світ в місцевому видавництві 1981 року. Вже через рік у Москві вийшла друга книжка, а потім ще декілька. У березні 1984 року Олександра Стовбу посмертно було прийнято членом Спілки письменників СРСР, а в 1987 йому присуджено премію ім. Ленінського комсомолу. Пізніше під впливом сотень листів від окремих осіб і цілих колективів до керівних державних органів 11 листопада 1990 року Указом президента СРСР Олександру Стовбі було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Теж посмертно.

З тих пір минуло немало літ. За цей час у Дніпродзержинську відкрито пам'ятник поетові, його іменем названо вулицю у Дніпродзержинську, школи та піонерські організації на Дніпропетровщині, йому присвячені вірші, про нього написані книги, знято документальний фільм, з'явилась обласна літературна премія імені О. Стовби. Живуть і Сашині збірки поезій, їх друкують і популяризують, читають, складають за ними літературні композиції. Його поезія бентежить душі, викликає відгук в серцях і змушує мислити. Бо це справжня глибока духовність. І можна лише уявляти, яким сильним майстром слова став би Олександр Стовба, скільки прекрасних поезій міг би подарувати, якби... Гіркі запізнілі жалі.

Рідні й друзі згадують, що юнак любив підписуватися „А.И.Ст." - з цього виник чи то псевдонім, чи то ласкаве прізвисько - Аіст. Птах, який завжди повертається додому, в отчий край. Попри всі негоди і бурі, через відстані й час.