Терпигорев Александр Митрофанович

Зі стін сучасного Національного гірничого університету у перші десятиліття його історії вийшло багато вчених, які стали академіками і які своїми працями визначали напрями та рівень розвитку вітчизняної науки і техніки. Одним із таких видатних людей був Олександр Митрофанович Терпигорєв, який у 1900–1922 рр. працював у Катеринославському вищому гірничому училищі (з 1912 р.– інституті), був тут засновником наукової школи гірничого мистецтва, пропагував науково-технічні знання серед робітників, брав активну участь у суспільно-політичному житті Катеринослава та губернії.

Про О.М. Терпигорєва існує досить багата література, тому ми обмежимося коротким викладом його біографії та заслуг перед гірничою наукою. Натомість додамо витяги із архівної справи, заведеної Департаментом поліції.

О.М. Терпигорєв (до речі, нам зустрічалося написання цього прізвища через дефіс: Терпи-горев) народився 21 листопада 1873 р. у Тамбові в сім’ї помічника столоначальника казенної палати. Він рано втратив батька, а в 11 років залишився і без матері. Бідні родичі віддали його на виховання до пансіонату Товариства допомоги бідним реалістам і гімназистом. Після відмінного закінчення реального училища у 1892 р. О.М. Терпигорєв вступив до Петербурзького гірничого інституту. У 1897 р. молодий інженер отримав направлення на роботу на Сулинське гірничометалургійне підприємство в Донецькому басейні (поблизу Ростова-на-Дону), де виявив себе як технічно грамотний фахівець. У 1900 р. директор нещодавно відкритого (1899 р.) Катеринославського гірничого училища С.М. Сучков запросив його на педагогічну роботу до Катеринослава. Тут він не тільки провів 22 роки надзвичайно активного життя, але й залишив по собі велику наукову, освітню та громадську спадщину.

Власне, він стояв біля витоків кафедри гірничого мистецтва, оскільки не тільки читав цей курс як виконуючий обов’язки екстраординарного професора, але і створював навчальні посібники з гірничого мистецтва з урахуванням найновіших досягнень гірничої науки того часу. Він же став фундатором наукової школи гірничого мистецтва в КВГУ.

Зауважимо, що тоді в Катеринославському вищому гірничому училищі (інституті) наукові результати досліджень його викладачів (як і досягнення вітчизняної та світової науки) відразу ставали частиною навчальної дисципліни і проходили апробацію та впроваджувалися на підприємствах гірничо-заводської галузі. Там студенти під керівництвом викладачів відбували виробничу практику і там же виконували свої курсові та дипломні проекти, безпосередньо пов’язані з вдосконаленнями виробництва.

О.М. Терпигорєв, перебуваючи зі своїми студентами на практиці, досліджував разом із ними досвід застосування в Донбасі різних систем розробки вугілля. Результати дослідження він публікував спочатку в додатку до часопису «Горнозаводской листок», а в 1905 р. вийшла з друку його наукова праця «Разбор систем разработки каменного угля, применяемого на рудниках Юга России, в связи с подготовкой месторождения к очистной добыче». Ця монографія була настільки великим внеском в гірничу науку, що у наступному році він захистив її в Петербурзькому гірничому інституті як докторську дисертацію. Більш того, зважаючи на її практичну значимість у 1910 р. її було перевидано. Оцінити важливість вказаної праці, звичайно, можуть тільки фахівці. Нашу ж увагу привернули деякі обставини.

О.М. Терпигорєв саме під час написання вказаної наукової роботи бере активну участь у суспільно-політичному житті Катеринослава. Ще в студентські роки він звернув на себе увагу поліції участю у Тамбовському студентському земляцтві та зв’язками з «неблагонадійними» особами, через що і сам потрапив до їх числа. У значному фонді Департаменту поліції колишнього Центрального державного архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва (Москва) ми натрапили на справу студента ПГІ, який перебував на канікулах у Тамбові, О.М. Терпигорєва, заведену 1893 року. Короткі витяги із великої справи наводимо в додатку до цієї статті.

Працюючи на Сулинському підприємстві, О.М. Терпигорєв та його молода дружина проводили тоді досить актуальну просвітницьку діяльність серед робітників. У Катеринославі вони продовжували просвітницьку діяльність. Будучи членом Ради Катеринославського відділення Російського наукового товариства (згодом його головою), О.М. Терпигорєв дуже багато зробив у краї для пропаганди серед робітників науково-технічних знань, зокрема й через вечірні робітничі курси, на яких і сам читав лекції. Крім того в час найвищого піднесення революційних подій у Катеринославі восени 1905 р. він входив до коаліційного Бойового страйкового комітету, займаючись збором коштів на потреби революційних організацій. За це він був заарештований і відправлений до Рязані під гласний нагляд поліції. Після восьмимісячного заслання, завдяки клопотанням Вченої ради Катеринославського вищого гірничого училища, О.М. Терпигорєв повернувся до своєї науково-педагогічної діяльності.

Судячи з усього, перебуваючи в Рязані, він готувався до захисту докторської дисертації. Його зусилля були оцінені Високою радою ПГІ гідно (КВГУ отримає право захисту дисертації через 15 років).

Розпочався новий період дуже активного і всебічного життя О.М. Терпигорєва. У науковому відношенні головною для нього була робота над монографією «Описание Донецкого басейна», яку він виконував разом із професором М.М. Протодьяконовим і згодом за участі свого учня Л.Д. Шевякова (майбутнього академіка). Завершено було цю капітальну шеститомну працю у 1922 р. Спеціалісти зазначають, що тривалий час це видання було настільним довідником для вітчизняних гірничих інститутів та працівників проектних інститутів, оскільки всупереч назві («описание») це був глибокий аналіз виробничого досвіду, різних конструкцій систем розробки, підземних споруд, особливостей експлуатації машин тощо.

Як і раніш О.М. Терпигорєв багато уваги приділяв діяльності Катеринославського відділення РТТ, будучи його головою та редактором «Записок ЕОРТО». Він же опікувався поширенням науково-технічних знань серед робітників металургійних і гірничих підприємств Катеринославської губернії. Дещо складніше дати характеристику політичного обличчя вченого. Революційне минуле радянського академіка, безумовно, пов’язувалося з більшовицькою партією. Правда, у жодній праці з історії міста, гірничого інституту, життя і діяльності О.М. Терпигорєва прямо не сказано, що він був членом РСДРП (б), а це розумілося лише за твердженням, що в Катеринославі під керівництвом більшовиків (місцевого комітету РСДРП (б) розгорнулася революційна боротьба, у якій активну участь брали такі-то люди, серед яких називався О.М. Терпигорєв. Сам він у мемуарах «Воспоминания горного инженера» (М; 1956) про цей період пише дуже стисло і більше загальними фразами про жорстоку експлуатацію робітників і погані умови їхньої праці та побуту.

Діяльність насправді була трохи іншою, що зовсім не применшує заслуг О.М. Терпигорєва перед наукою та освітою. Його політичні симпатії були не на боці більшовиків. Царський Маніфест від 17 жовтня 1905 р., який проголосив конституційні свободи, надав право легального утворення та діяльності різних політичних партій, найвпливовішими з яких і в цілому лояльними до верховної влади були октябристи та конституційні демократи (кадети). До останніх і приєдналася значна частина наукової інтелігенції, яка мала ілюзії щодо можливості демократичних перетворень на основі Конституції при збереженні самодержавства. Згадаймо, що на певний час цією хвилею був захоплений навіть Д.І. Яворницький. Отже, О.М. Терпигорєв став членом кадетської партії. Це й пояснює його досить відкриту суспільно-політичну діяльність у наступні роки. Крім зазначеного вище, він став головою Катеринославського наукового товариства і очолив ювілейний Шевченківський комітет до святкування 100-річчя з дня народження українського поета (тоді Д.І. Яворницькому було відмовлено у керівництві підготовчою роботою).

У 1914–1917 р. О.М. Терпигорєв очолював громадський Комітет військово-технічної допомоги на Півдні Росії – дуже важливу організацію допомоги воєнно-промисловому комплексу країни задля перемоги у I Світовій війні.

Після остаточного утвердження в Катеринославі радянської влади та відновлення функціонування гірничого інституту в його кадровому складі сталися суттєві зміни, що пояснюються цілою низкою обставин. Однією з них був початок розгортання кампанії проти «ворожої старої інтелігенції», особливо тих, хто якось виявив себе раніше у суспільно-політичній сфері (окрім належних до правлячої партії). О.М. Терпигорєву, вік якого добирався до 50 років, зважаючи на його минуле та на загальну ситуацію в Радянській Росії, а ще більше – в формально самостійній Україні необхідно було убезпечити своє життя. Та й сімейні проблеми підштовхували до переміни місця проживання. На той час він давно вже був відомим і авторитетним ученим, підтримував зв’язок із вченими Петербурга та Москви. Тому, коли у 1922 р. до нього офіційно звернувся директор Московської гірничої академії професор І.М. Губкін із запрошенням на посаду завідувача кафедри експлуатації родовищ і професора гірничого мистецтва, О.М. Терпигорєв без вагань переїхав до Москви. Катеринославська сторінка його життя була перегорнута.

Як особистість надзвичайно діяльна, О.М. Терпигорєв і на новому поприщі продовжував розробляти важливі проблеми гірничої науки і виробництва (опублікував багато монографій, статей, за його редакцією був підготовлений 11-томний енциклопедичний довідник «Горное дело»), писати підручники та навчальні посібники для майбутніх гірничих інженерів, очолював різні наукові та державні Комітети, Ради, Комісії, керував науковими підрозділами та установами (в тому числі у 1933–1936 рр. був директором Московського гірничого інституту). Влітку 1935 р. він був обраний академіком АН СРСР. Він цілком заслужено отримав звання лауреата Державної премії СРСР і низку високих урядових, нагород.

Олександр Митрофанович Терпигорєв прожив тривале і надзвичайне корисне для суспільства життя. А упокоївся внаслідок перенесеного інфаркту 8 листопада 1959 р. Його нариси з історії розвитку техніки на шахтах Донбасу виходили ще і після смерті автора.